Микола Невмивака

Невмивака Микола Якович (11 липня 1936, с. Яроші Глобинського району – 21 червня 1994, Кременчук) – журналіст і поет, член Спілки журналістів України, голова кременчуцької літературної спілки «Славутич» (до 1987 року).

Закінчив Пирогівську середню школу та Львівський державний університет імені Івана Франка (1959). Працював завідувачем сільської бібліотеки, вихователем робітничого гуртожитку. Понад 30 років працював у міській, районній та обласній пресі: літературним працівником, кореспондентом, завідувачем відділу, відповідальним секретарем. Три роки як головний редактор очолював кременчуцьку газету «Кремінь».

Поезії Миколи Невмиваки на сайті «Проєкт Чураївна»:

• «А скроні вже покрила сивина…»
• «Алдар Косе – мислитель і мудрець…»
• «Безвольного в житті зламає лінь…»
• «Для мене батько, як зборю біду…»
• «Є люди, які мріють за ідеї…»
• «Колись Омар Хаям у рубаї…»
• «Не говори ніде, що ти поет…»
• «Невірний друг, як чорна тінь…»
• «Обиди й ревнощі відійдуть в небуття…»
• «Після душевних потрясінь й образ…»
• «Презренний кожен, хто живе мерцем…»
• «Синів тверезять надмогильні плити…»
• «Стоять спокійно в загорожі коні…»
• «Ти в перукарні закупила сивину…»
• «Турботи кожного – мої турботи…»
• «Холодний потиск теплих ще долонь…»
• «Хоч Авель був правий, а Каїн – ні…»
• «Хоч засріблились білим цвітом скроні…»
• «Я вірю і не вірю, що на світі…»
• «Як хвалить вчитель – дякуй за науку…»

Дивіться також:

• Цитати з віршів Миколи Невмиваки