Як Грицько подать оддавав – Мусій Кононенко

   Грицько був чоловік заможненький, тільки не знав письма і, таки правду кажучи, і розумом не дуже-то, а от так, як той Хома, що масло продавав. А при такому розумі, звісно, і курка вбрикне. Ото ж і Грицькові все не щастило в податі, трохи не щороку платив він її по два рази, бо оддавав не зборщику, а так: чи старшині – то й старшині, чи писарю – то й писарю. А вони – тим, Боже, й карай – візьмуть грошики, та й проп’ють, і кажуть тоді Грицькові, що не оддав, бо ніде не записано. Мучився Грицько, мучився, та й надумав: «Повезу, – каже, – подать самому царю, бо зборщики, старшини та писарі і шкуру злуплять, і ще казатимуть, що податі не віддав».

«Поминайте моїх родителів» – Мусій Кононенко

   Збирається чоловік на ярмарок, щоб там купити дещо і продать діжечку масла. Жінка й каже чоловікові:
   – Поїду й я з тобою, а то ще хто-небудь украде у тебе масло.
   – Овва, так таки і вкраде! – одгиркнувся чоловік.
   – А що ж, хіба не правда?
   – Авжеж брехня.
   Сперечались, сперечались, а все ж таки жінки чоловік не взяв.   

Бабині гроші – Мусій Кононенко

   Довідались москалі, що в однієї старої баби чимало є грошей. Довідались, та ніяк не можна було вкрасти. От і надумались два товариші. Купили кварту горілки, купили дві в’язки бубликів, пару оселедців, захопили гармонію з собою і приходять до баби.

У царя на чатах – Мусій Кононенко

   Стояв москаль у царя на чатах. Стоїть собі та думає: «І де б його грошей узять?» Думав, думав, коли зирк додолу, – аж лежить грудочка крейди. Взяв він ту крейду, повертів у руках, та й написав на стіні: «Розум єсть, та грошей нема». Аж ось іде цар. Зирк на стіну – прочитав, та й питає:
   – Хто це написав?
   – Я, Ваше величество, – признався москаль.
   – Взять його на гауптвахту! – приказав цар другим москалям.
   Москаля забрали. Цар прийшов до покою, подумав трохи, та й гукнув своїх прислужників. Прислужники входять.