Благословенні ті, що нині люблять – Світлана Яненко

Не говори, коханий, слів не треба,
Лише послухай шепіт мій і спів,
Бо ти – земля, а я – безкрає небо,
Яке не має власних берегів.

Ти не любив – Світлана Яненко

В моїй душі і в думці моїй ти,
Як зірка в небі і як в травах квіти,
Тобі для мене місця не знайти,
Де можеш сонцем душу розігріти,
Де будеш обіймати досхочу
І зігрівати диханням долоні...

Дощ – Світлана Яненко

Дощ б’є у шибку, тихо шелестить,
Важкі краплини падають додолу.
А серце мовчки плаче і болить
Так довго-довго й тяжко, як ніколи.

Літо – Світлана Яненко

Як люблю я тепле літо,
Сонце, річку, трави, гай,
Жито в полі, гарні квіти,
Як співає водограй.

Коли на небі зірочка горіла… – Світлана Яненко

Коли на небі зірочка горіла,
Прийшов до мене, душу сколихнув.
Твоя душа з моєю гомоніла.
І як таке буває, не збагну?

Не дивися так сумно на мене – Світлана Яненко

Не дивися так сумно на мене,
Не дивися і серця не край.
Ти щоночі приходиш до мене
В ті хвилини, як квітне розмай.