Поворожи мені на вранішній зорі… – Віктор Баранов

Поворожи мені на вранішній зорі,
Чи на сузір’ях, де найкраще видно приму,
Чи на сосновій чорній репаній корі,
Де знак запікся від чорнобильського гриму.

Дід Матвій – Іван Калениченко

Розплющивсь ранок, глянув на село,
Проснулось рідне поле вдалині…
Життя в Матвія майже відбуло,
Та він радіє сонцю і весні.

У березні – Іван Калениченко

Закрила березневий світ зима,
Довкружжя ніби молоком облите.
Земля сумним пуховиком покрита,
В господаря до неї рук нема.

Дозвольте вам сказати кілька слів… – Віктор Баранов

Дозвольте вам сказати кілька слів
Про кілька наших незвичайних снів –
Таких сумних, як нільський алігатор,
Таких глибоких, наче сто снігів.

У вересні було… – Іван Калениченко

У вересні було…
Осінні хмари розгойдали небо.
З’явилась ти – і сонця вже не треба –
Усе цвіло…

А сніг іде… – Іван Калениченко

А сніг іде,
               летить у душу…
І як тут бути,
               що робить?
Я розтопити
               сніг цей мушу,
Щоб не схолонути,
               любить.

Затужавіла синь на морозі… – Іван Калениченко

Затужавіла синь на морозі,
Заморгали зірки звіддаля –
Аж злітає відлуння в тривозі,
І натомлено диха земля.

Біла музика – Іван Калениченко

Ой заграли білі коні –
Біло скрізь.
Сніговій на перегоні
Б’є до сліз.

Скаламутились дні… – Іван Калениченко

Скаламутились дні,
Враз дощами запнулося небо,
Заховалося сонце
У мокрий, із хмари, мішок.

Не проб’ється тепло,
І дерева зігнулись на вітрі.
Хижо осінь підкралась
У літо і в серце моє.

Вже стоять дерева безсоромно голі… – Іван Калениченко

Вже стоять дерева
            безсоромно голі,
Доживає листя
            сонно на траві,
Зустріча людину
            перекотиполе,
А останні квіти –
            ледь живі.

Спливли канікули за літо… – Іван Калениченко

Спливли канікули за літо,
Знедолено жовтіє лист,
Стоїть берізонька над світом
В своєму кращому з намист.

Горить осінній день, як свічка… – Іван Калениченко

Горить осінній день, як свічка,
Зненацька душу обпіка.
Засумувала тиха річка,
І нота радості зника…

Спадає осінь листям до землі… – Іван Калениченко

Спадає осінь листям до землі,
Мов золотом, що скрапує в долоні.
Не встиг і попрощатися як слід –
Несуть мене лихі, нестримні коні.

Яка в кого доля – ніхто не вгадає… – Іван Калениченко

Яка в кого доля – 

         ніхто не вгадає…
Де слалась стежина – 

         взялось бур’янами.

День загубивсь в осіннім різноквітті… – Іван Калениченко

День загубивсь в осіннім різноквітті.
Тривожно птаха пробує крило.
Душа аж скімлить – одиноко в світі,
Ще з нею отакого не було…

Пірнули в небо знову журавлі… – Іван Калениченко

Пірнули в небо знову журавлі,
А я стою, стривожений думками,
Залишив радість в рідному селі
І до весни прощаюсь з журавлями.

Океан – Паша Ємець

До океану всіх зганяє
Каліфорнійськая жара,
Бо в місті дихать чим немає –
Така осінняя пора.

Уже відміряв серпень діловито… – Іван Калениченко

Уже відміряв серпень діловито
Останні метри літа і тепла,
Проміння сонця – ніби через сито –
Крізь прохололі хмари посила.

Вересень – Іван Калениченко

Все як учора: сонце угорі,
Зелений сад – тіль де-не-де жовтинка,
Лише дітей все більше у дворі,
Та вже пожухла в полі материнка.

Липень – Іван Калениченко

Липень… 

         Липи у повнім цвіту.
Пахощам місця 

         замало в повітрі.
Бджоли меди 

         золоті несуть,
Промені сонця – 

         як струни на вітрі…