Казка про русалку – Любов Пічугіна

(Майже за Андерсеном)

…І покохала русалка принца,
Знайшла на суші сімейну пристань.
За нього ладна життя віддати.
– Вернись у море, – благає мати.

Хвилююся, зачувши твої кроки… – Любов Пічугіна

Хвилююся, зачувши твої кроки,
Твій добрий погляд радісно ловлю.
Все журавлями відлетіли роки,
А я тебе, як в юності, люблю.

А доля знову завела до Вас… – Любов Пічугіна

…А доля знову завела до Вас.
Ми знов говорим, слухаю поради.
І вкотре мрію: обманіть, хоч раз,
Що ніби й Ви мені хоч трішки раді.

В зимову ніч весна мені наснилась… – Любов Пічугіна

В зимову ніч весна мені наснилась,
Очей твоїх глибока синява.
Немовби я, світанки в коси вплівши,
Ішла крізь ніч, як мавка лісова.

Очі – в очі… – Любов Пічугіна

Очі – в очі.
Одна лиш мить.
Знову зустріч ця
Заболить.
Теплим сяйвом
Війне з-під вій:
– Я не твій,
Я не твій,
Не смій.

Ще віднайду тебе… – Любов Пічугіна

Ще віднайду тебе
у заметілях днів,
Ще затривожать серце твої кроки,
Іще зупиним посивілі роки,
Ти лиш надію не згаси в мені.

Другові юності – Любов Пічугіна

В село приїхала
я знову гостею.
Прямую тихо стежками косими.
Не хочуть ноги уже нести.
І раптом чую:
– Вас підвезти?

У хвилини відчаю – Любов Пічугіна

То в вісімнадцять у принца вірять.
І, не дай боже, простити невірність.
………
Кого чекаєш ти, жінко?
Звідки?
Чого шукаєш в принишклих вікнах?
Уже забула, як дням радіти.
– А де наш тато? – питають діти.

Серце моє, не журись – Паша Ємець

Почну я із вітром розмову,
Й він ніжнії шепче слова,
А часом доходить до грому –
Й такеє між нами бува.

Мрії (Стою в задумі над Сулою…) – Паша Ємець

Стою в задумі над Сулою...
Переді мною сталь води,
А за Сулою під горою
Стоять столітнії дуби.

Берізка (Був теплий і сонячний ранок…) – Паша Ємець

Був теплий і сонячний ранок,
Лиш сонце на обрій спливло,
А мешканці лісу свій танок
Давно вже вели. І було

Алдар Косе – мислитель і мудрець… – Микола Невмивака

Алдар Косе – мислитель і мудрець –
Сказав, спіткнувшися об камінець:
– Землі начало в мене під ногами.
З тих пір шукають, де ж її кінець?

Стоять спокійно в загорожі коні… – Микола Невмивака

Стоять спокійно в загорожі коні
Вилискують, краси і сили повні.
Як хочу я хоча б єдину мить
Свої літа потримать на припоні!

Холодний потиск теплих ще долонь… – Микола Невмивака

Холодний потиск теплих ще долонь,
І в серці попіл, де горів вогонь…
Твій чорний локон, наче вирок долі,
Біля моїх давно вже сивих скронь.

Ти в перукарні закупила сивину… – Микола Невмивака

Ти в перукарні закупила сивину.
А знаєш справжню ти її ціну?
Вона ізвечора приходила до мами,
Коли ішли сини уранці на війну.

Мій бідний край – Паша Ємець

Десь мій край такий далекий,
Десь мій край такий близький,
Обездолений, безликий
І у бідності гіркій.

Хоч засріблились білим цвітом скроні… – Микола Невмивака

Хоч засріблились білим цвітом скроні
Я – у незвіданім і трепетнім полоні.
Коли ти поруч, чарівна й єдина,
І віддають теплом твої долоні.

А скроні вже покрила сивина… – Микола Невмивака

А скроні вже покрила сивина.
Про що мені нагадує вона?
Про біль і радість, успіхи й невдачі,
Що людям я віддав себе сповна.

Синів тверезять надмогильні плити… – Микола Невмивака

Синів тверезять надмогильні плити.
Орлів тверезять крила перебиті.
Любов і ненависть – мої то два крила
З одним із них мені ні дня не жити.

Після душевних потрясінь й образ… – Микола Невмивака

Після душевних потрясінь й образ
До лікарів звертаємось щораз.
Як часто ми при цьому забуваєм,
Що був і є прекрасний лікар – час.