Любов Пічугіна

Пічугіна Любов Іванівна (21 серпня 1951, с. Хорошки Лубенського району) – педагогиня та поетка.

Закінчила Кременчуцьке педагогічне училище й Ніжинський педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя. Працювала в Лубенській школі № 9 (нині – Гімназія ім. К. Скаржинської).

Любов Пічугіна є членкинею Лубенського літературного об’єднання ім. О. Донченка. Друкувалася в газетах «Літературна Україна», «Освіта», «Ліра», «Лубенщина», колективних збірках «Посульська муза» (1998), «Сонячні перевесла» (2003), «Калинове гроно» (2004), «Віршограй» (2005), «Поетичні барви освітян Полтавщини» (2007), альманаху «Нескорена Україна» (2023). 1994 року випустила збірку поезій «Тепло долонь». У творчому доробку Любові Пічугіної переважно громадянська та інтимна лірика.

Поезії Любові Пічугіної на сайті «Проєкт Чураївна»:

• «…А доля знову завела до Вас…»
• Батьківщині
• «Бережіть коханих…»
• Біля вічного вогню
• Біля пам’ятника невідомому солдату
• Біля родинного двору
• «В зимову ніч весна мені наснилась…»
• Вам жити б ще... (Пам’яті загиблих воїнів)
• Додому
• Другові юності
• Зірка
• Зустріч з юністю. Експромт
• «Іде урок. Малюють діти літо…»
• Ідуть дощі
• Казка про русалку
• Материнське
• Моє село
• Молодість
• Монолог матері
• На алеї слави
• «Невпинний час веде подіям лік…»
• Осені
• Осіннє
• Остання зустріч
• «Очі – в очі…»
• Пісня про Василенкове поле
• Подвір’ям ходять роки молоді
• «Простіть мені, що я пишу до Вас…»
• Синій спогад
• Синя повінь
• Скрипка
• Солдат
• Спогад
• «Та ви ж, як земля і небо…»
• «Так свято вірила в любов…»
• «Ти так невміло говорив мені…»
• У хвилини відчаю
• Україні
• «Хвилююся, зачувши твої кроки…»
• «Це ти чи сон, з надій моїх розквітлий…»
• «Чи щаслива – не знаю…»
• Чоловікам
• «Ще віднайду тебе…»

Дивіться також:

• Біографія Любові Пічугіної
• Цитати з віршів Любові Пічугіної