Про що мені нагадує вона?
«А скроні вже покрила сивина…»
«Безвольного в житті зламає лінь…»
Бездушним будеш до всього живого –
Вважай: ти не людина, ти – лиш тінь.
«Безвольного в житті зламає лінь…»
Для мене ж істина є найдорожча…
«Хоч Авель був правий, а Каїн – ні…»
Колись Омар Хаям у рубаї
Безсмертні думи виливав свої.
«Колись Омар Хаям у рубаї…»
Любов і ненависть – мої то два крила
З одним із них мені ні дня не жити.
«Синів тверезять надмогильні плити…»
Не говори ніде, що ти поет,
Хоч слів красивих назбирав букет.
«Не говори ніде, що ти поет…»
Обиди й ревнощі відійдуть в небуття,
Й ми знову будем непорочні, як дитя.
«Обиди й ревнощі відійдуть в небуття…»
Поетом будеш, коли кров’ю серця
Слова напишеш гострі, як багнет.
«Не говори ніде, що ти поет…»
Презренний кожен, хто живе мерцем
І хто не скаже правди у лице.
«Презренний кожен, хто живе мерцем…»
Та всі ми смертні перед плином часу –
Безсмертними стають лиш Прометеї.
«Є люди, які мріють за ідеї…»
Твій чорний локон, наче вирок долі,
Біля моїх давно вже сивих скронь.
«Холодний потиск теплих ще долонь…»
Турботи кожного – мої турботи.
Жалі народу – то мої скорботи.
«Турботи кожного – мої турботи…»
Як хвалить вчитель – дякуй за науку,
Ту вдячність передай доньці і внуку.
«Як хвалить вчитель – дякуй за науку…»
Як хочу я хоча б єдину мить
Свої літа потримать на припоні!
«Стоять спокійно в загорожі коні…»
Як часто ми при цьому забуваєм,
Що був і є прекрасний лікар – час.
«Після душевних потрясінь й образ…»
Немає коментарів:
Дописати коментар