Трава – Віктор Гудим

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли –
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Подол – Віктор Гудим

Обрій хмарами хмуриться:
Чорним хмелем звисає дим.
Пилом припала вулиця –
Пилом червоно-рудим!
Рейки, залізні канати,
В ноги – камінням шлак…
Труби сплелися мов ґрати,
Труби засмоктує мла!

Пам’яті сестри Марусі (Коли весною соловейко…) – Паша Ємець

Коли весною соловейко
Співає у саду,
Тоді я, люба Марусенько,
До тебе в гості йду.

Обніжок – Віктор Гудим

Обніжок горбиться з долини:
Як вуж – покручений лежить.
З обох боків колосся лине
І висне вусом до межі…

Недорід – Віктор Гудим

Гей, вітри, –
Атакують селянські хати,
Вимітають з дороги пил.
Так щодня – волохаті
До сонця встають стовпи…

Мати – Віктор Гудим

За селом плещуть хвилі,
За селом розіллялись жита,
А вітряк, що стоїть на могилі,
Ледве-ледве руками хита…

Криниця – Віктор Гудим

Ой у криниці вода холодна –
Джерела чисті зісподу б’ють.
Ти вистилала тонкі полотна,
Ти виряджала в далеку путь.

Баляда про сентиментального капітана, конкістадорів та прогрес – Віктор Гудим

…Отак говорив нам худий капітан,
Знавець і цінитель пригод Колумба:
– Життя це – мінливе… – І сам головою хитав,
Рукою опершись на клуба.