Невідомому солдату – Володимир Губаренко

Стоїш ти гордо на узвишші
У бронзі литозолотій.
Шумлять в саду жоржини пишні,
Буремить в небі зоревій…

Хто допився? – Володимир Тищенко

У закусочній Лука
Хому запитався:
– Ти до чортиків, бува,
Ще не допивався?

Марево – Юрій Андрущенко

Ти мені усміхнена явилась,
Все така ж прекрасна, як була.
Недаремно серце моє билось,
Як мені ти руки простягла.

Великий Ленін заповів – Михайло Тихий

О щастя наше довгождане,
Віками ти для трударів,
Як сон, ввижалось і спливало
В сльозах скорботних матерів.

Білий сніг – Володимир Губаренко

Білий сніг, білий сніг
Стеле ковдрою поріг.
Мов хмаринки – золоті сніжинки…
І дитячий сонцеясний сміх.

Сурмач комсомолії – Борис Олійник

   Павлові Усенку – 70

   Небагатьом поетам пощастило крокувати по життєвих дорогах в одному ритмі, не стишуючи, не сповільнюючи ходи – легко й молодечо. Бо що б там не казали, а роки все ж дають себе знати.
   А от Павло Усенко од перших віршів і до збірки «Над літами» ні разу не збився з темпу, взятого ще в далекому 1922 році. Доречно нагадати кілька фактів з біографії поета, оскільки вони – ключ до розуміння його творчості.

Ми дружбою сильні – Іван Різник

В сімнадцятім році буремнім
Росія на штурм піднялась.
І в славному Києві древнім
Жовтнева зоря зайнялась.