Чахоня – Олег Головко

Хоча я затятий рибалка, та не пустодзоню.
Хоча я рибалка затятий, але не збрехав.
Яку у Дніпрі біля Крюкова брав я чахоню!
Яку я чахоню в Дніпрі біля Крюкова брав!

Рідний батьку, ми вже встали, кайдани порвали… – Олег Головко

«Поховайте та вставайте…»

Тарас Шевченко

Рідний батьку, ми вже встали, кайдани порвали,
Та з наскоку цю подію в тямки не узяли.
Не второпаємо жити отак тобі й зразу
Без батога, без вуздечка, указу й наказу.
Ще мізки наші нездатні враз переварити –
Українською, щоб вільно нею говорити.

2000 – Олег Головко

Стою на зламі двох тисячоліть,
Й здається – це не я вже – а усі ми.
Болять вінок терновий на чолі,
Чечня, Чорнобиль, Крути, Хіросіма.

В Бондарях здебільшого живуть… – Любов Ольшевська

В Бондарях здебільшого живуть
Люди літні – ті, що відтрудились
На полях і фермах в ту добу,
Як реформи ще й не народились.

Освячені кутки – Любов Ольшевська

У тім селі, де верби на долину
Старе гілля схилили у журбі,
В ярку лишилась глиняна хатина,
І з нею – мрій вітрила голубі.

Ми народились в час, коли наш край… – Любов Ольшевська

Ми народились в час, коли наш край
Від зла війни залікувавши рани,
Піднявсь з руїн, щоб зорями добра
Розквітнуть знов над злигоднів горами.

Брат – Любов Ольшевська

Він молодий, стрункий і кароокий,
Ще й чорні брови в нього напоказ –
Зрослись на переніссі ненароком,
Мов крила птаха, що злетять ураз.

Лечу в дитинство – Любов Ольшевська

Я у село далеке,
Що Бондарями зветься,
Лечу, немов лелека,
З тривогою у серці.

Садівникові – Любов Ольшевська

Пам’яті В. П. Мищенка

Він немарно прожив на землі,
Зір натішився рястом і цвітом.
А тепер на небеснім крилі
Десь душа його лине над світом.

Батькові – Любов Ольшевська

Мій батько край наш боронив
В часи фашистської навали,
Лишивши смуток щедрих нив,
Де ще женці не жнивували.

Надія, Віра і Любов – Любов Ольшевська

З мого далекого дитинства,
Змахнувши білими крильми,
Летить до мене згадка-птиця
Посеред довгої зими.

Моє село – Любов Ольшевська

Його ще й досі бачу в снах тривожних,
Про нього спогад в серці бережу…
Зрина в уяві стежка придорожна,
Що губиться в роздоллі споришу.

На вигоні дитинства – Любов Ольшевська

Води немало утекло відтоді,
Як пасли ми корови за селом –
На вигоні, де сонце з небозводу
До споришів торкається чолом.

Старе фото – Любов Ольшевська

Візьму до рук старе пожовкле фото –
Із нього пильно дивиться дівча,
У платтячку із крильцями – навпроти.
На зелен-тлі бузкового куща.