Вишиванка – Любов Ольшевська

Коли весни двадцятої віночки
Квітчали віти яблунь у красу,
Мені матуся вишиту сорочку
Подарувала, витерши сльозу.

Знову кличу тебе у думках… – Любов Ольшевська

Знову кличу тебе у думках
На поля мого болю і суму,
Щоб розтанула крига тонка,
Де стерня замість жита веснує.

Колись навчала мене мати… – Любов Ольшевська

Колись навчала мене мати,
Як треба жити між людей,
Щоб веселила й рідна хата,
Щоб був жаданим новий день.

Ти давно вже пішла за межу… – Любов Ольшевська

Ти давно вже пішла за межу,
Де пітьма, причаївшись у тиші,
Вічний сон твій журливо колише.
Я ж земну тебе в серце ношу.

Колись ми хату батьківську білили… – Любов Ольшевська

Колись ми хату батьківську білили
Із мамою моєю навесні.
Наснаги додавали нам і сили
Прості й нехитрі мамині пісні.

Найсвятіше ім’я – Любов Ольшевська

Мою маму Марією звали.
Те ім’я – мов досвітня зоря,
Осяває років перевали,
Які мушу іще покорять.

Спів душі – Софія Сергієнко

Ой, пшениченька-пшениця
Хвилями немов лягає,
Колоситься й золотиться
Й наче пісеньку співає.

Ви моє сяйво – Софія Сергієнко

За все я вдячна тільки вам,
Мій дорогий і любий друже,
Що світ прекрасний, не байдужий…
Я вас нікому не віддам!

Спинись… – Софія Сергієнко

Ти мов відпливаєш все далі і далі
Від берега юності в тихі роки,
В серці твоєму ні краплі печалі,
Як в найтихішому плині ріки.

У віночок пам’яті матері – Любов Ольшевська

Звичайна жінка: невисока,
Проста, розважлива в словах,
Високочола, кароока –
В моїй уяві мов жива.

Моліться матерям – Любов Ольшевська

Чи є на світі Бог, а чи нема…
Про це існують здавна протиріччя,
І той, хто очі до ікон здійма,
Не завжди свято вірить в силу вічну.

Мені тебе в житті не вистачає… – Клавдія Теряник

Мені тебе в житті не вистачає,
Хоч серце вже тебе не виглядає,
Хоч вже воно не плаче, не ридає,
Але мені тебе не вистачає.

Ностальгія – Любов Ольшевська

Рідний дім залишається в серці,

Як далеко від нього не йди.

Г. Чубач

Я так давно вже не була в селі –
Там, де колись ходили ноги босі
По сонцем обцілованій землі,
У тім дворі, де нині плаче осінь.

Руки рвуть тебе для дому… – Клавдія Теряник

Руки рвуть тебе для дому,
Всю чарівність розривають,
Ніжність рвуть, але не чують,
Як листки тугі благають:
– Руки! Руки! Зупиніться!
Для конвалії не треба
Кришталевих ваз в будинках –
Дайте сонця! Дайте неба!..

Подрузі – Любов Ольшевська

А. Босій

Була хороша подруга у мене,
Коли літа дзвеніли молоді,
Ділились з нею всім ми сокровенним,
Що дні безхмарні нам несли тоді.

Потонули в туманах мости… – Любов Ольшевська

Потонули в туманах мости
Днів минулих і стерлись обличчя.
Над твоїм сумовитих «прости»
Журавлі вже чверть віку курличуть.

Не порівнюй мене ні з ким… – Клавдія Теряник

Не порівнюй мене ні з ким,
Забувай кожен день потрішку.
Схожа я на твою усмішку,
Коли погляд стає терпким.

Нарешті випав перший сніг… – Клавдія Теряник

Нарешті випав перший сніг,
І сумувати вже несила,
Душа виходить, сніг просила.
Щоб впав на осені поріг.

Рушники – Любов Ольшевська

В рідній батьківській хаті,
Наче диво-пташки,
І у будень, і в свято –
На стіні рушники.

Пішов з життя отой, що душу щиру… – Любов Ольшевська

Пам’яті В. Минченка

Пішов з життя отой, що душу щиру
Відкрив мені для радості й тепла
Давним-давно, коли летіло в вирій
Веселе птаство з нашого села.