І сумувати вже несила,
Душа виходить, сніг просила.
Щоб впав на осені поріг.
У самотині сіроокій
Біжить кудись у даль неспокій,
І відчай душу обмина.
Шле доля відгомін весни,
М’яких цілунків біла злива.
Я так по-справжньому щаслива
Серед цієї білизни!
Опубліковано: Кременчук - 2000 : літературний альманах. Вип. 4 / Спілка літераторів «Славутич». Кременчук : Християнська Зоря, 2000. 232 с. : іл. (С.25)
Немає коментарів:
Дописати коментар