Ідемо і день, і два, і три,
I підводяться, як стяг, над нами,
Друже, сині і рвучкі вітри.
І гудуть, усе гудуть дроти.
Чується мені в дротах балада,
Пісню про завод вчуваєш ти.
Я змовкаю інколи, але не тому,
Що не вистачає в мене слів.
Як це розказать, що по-другому
Йтимуть люди на оцій землі?
…Край великий не впізнать на мапі –
Повен сонця і великих дум,
I берези здіймуть білі лапи
В радісному нашому саду.
Будуть сипатись, як дощ, достиглі зорі
Прямо в серце, прямо у нутро.
І серцями люди заговорять, –
Повертається з землі
У жили кров.
Слухай, слухай, наші кроки чути,
Дзвоном обзиваються пласти,
Значить, впертість, у землі здобуту,
Зможемо до краю донести.
Значить, з серця, значить, з цих артерій
Наша молодість не розтече,
І внесу я у широкі двері
Славу, радість, і геройство, й честь.
Розкажу, що бачив і що слухав,
Як підводилась жива вода,
Як сміялись дивні завирюхи
По своїх і по твоїх слідах!
1933
Опубліковано: Герасименко К. Вересень : вибрані поезії. Київ : Державне літературне видавництво, 1935. 84 с. (с. 12-13)
Немає коментарів:
Дописати коментар