– Здрастуй, бабка!
– Ждрастуйте, шлуживенькі.– Вот ми, бабка, прішлі к тєбє попіть, погулять да пєсєнкі поспівать.
– Гуляйте на ждоров’ячко, – каже баба.
От москалі п’ють, випивають та бабу частують. Підпила стара баба і розвеселилась так, що хоч і до танців. От москаль узяв гармонію, грає та приспівує:
Єсть дєнєжкі у бабушкі,
Да нє знаєм, гдє лєжат.
А другий москаль як пуститься у танець, та й собі:
Єсть дєнєжкі у бабушкі,
Да нє знаєм, гдє лєжат.
Дивилась, дивилась баба, тупала, тупала ногою – та й собі в танець.
Танцює, а москалі все приспівують:
Єсть дєнєжкі у бабушкі,
Да нє знаєм, гдє лєжат.
Слухала, слухала баба, та й собі здуру та спяяна давай, танцюючи, приспівувать:
У коморі на покуті,
У коробі напохваті.
Приспівує та такого гопака оддирає, що аж хата трясеться. Танцює собі, а москаль у комору, так і напав зразу на гроші, а їх була повна коробка. Що тут робить? Куди їх сховать таку силу? От москаль скорій у хату та зразу в гопака, підскакує та приспівує:
Єсть денежкі, єсть і много,
Да нє знаю я, куда і положить,
У коморі на гвоздочку
Только бабіна рубашка вісіт.
Почув другий москаль – та як уріже на гармонію ще краще. Грає та приспівує:
Ах, какой ти дурак!
Рукава завяжи –
І, што хочєшь, положи.
А бабі й байдуже, аж захекалась, бідна, та все танцює. Танцює баба, а москаль уже позав’язував у сорочці рукави, висипав туди з коробки гроші, приховав їх і увійшов у хату. Баба насилу на ногах держиться, а ще танцює.
– Ну, брат, пора нам домой, – промовив москаль до музики.
– Гуляйте, шлуживенькі, гуляйте, – покинувши танці, припрошує баба.
– Нєт, бабка, нєльзя, ми, люді воєнниє. Спасібо за компанію, нє помінай ліхом, – промовив другий москаль та гармонію під руку, і подались собі.
Огляділась баба на другий день, та й за голову вхопилась.
Близько 1895
Опубліковано: Кононенко М. Казки. Київ : Педагогіка, 1997. 32 с. (С. 27-28)
Немає коментарів:
Дописати коментар