Стас – Андрій Біт

   Декілька днів збираю кабіну після звістки про смерть Стаса Змія. Хочу сказати декілька слів, чим він був для мене. Пишу про нього я не вперше і не востаннє, це зрозуміло. І не тільки я. Бо Стас – це явище. Хоч я трішки знав його особисто, навіть трішки подорожував з ним, але сказати, що я знав його як юдину, важко. Стас – це легенда, яку він сам про себе створив. Поставив собі той пам’ятник нерукотворний. Помаранчевий Елвіс Кременчука. Це була рок-зірка, до якої можна було доторкнутись, побувати в неї вдома. І люди звідусіль тягнулися до нього. «Апельсиновое Безобразие», «Помаранчеве Неподобство», «Orange Disgrace» – не влазило в жодну шухляду. Будь-яке місто, що зустрічало їхнє шоу – отримувало рішучого культурного ляпаса. Люди залишалися ошелешеними і задоволеними, а місцеві команди назавжди запам’ятовували цей день. Але ШОУ. Це шоу не таке, як зараз. Уявіть собі злиденні дев’яності. Не було, на чому навіть грати. Стас і був тим самим шоу, яке він із себе робив. Загадковий і містичний Стас Шаман Змія. Культ, який створився навколо нього. Помаранчевий Мерлін Менсон. Фрік, на якого тикали пальцем на вулицях ошелешені кременчужани.