Три кити поезії – Борис Чіп

(огляд віршів)

   Хто захоплюється поезією, неодмінно пробує сам писати. Ті найперше зроджені слова, ті почуття тремкої любові, переживань, гіркоти і радощів хочуть влягтися у строгі корсети ямбів, хореїв, дактилів, а іноді і в розхристаний вільний-превільний верлібр.

Каменярі комуни – Ярослав Вечеренко

Без сонця немає життя.
Без води немає жита.
Без вітру немає саду.
Без каменю немає будов.

Чарівниця – Іван Плахотник

   Із безлічі вражень босоногого дитинства моя пам’ять до цього часу зберігає спогади про нашу першу зустріч, коли ми познайомились. В цю першу зустріч, як і потім, ти говорила, а я слухав і мовчав. Поступово я навчився читати те, що ти таїла в собі. В перші наші зустрічі була ти ще маленькою, в простенькому, але яскравому вбранні з загадковими візерунками.

Стас – Андрій Біт

   Декілька днів збираю кабіну після звістки про смерть Стаса Змія. Хочу сказати декілька слів, чим він був для мене. Пишу про нього я не вперше і не востаннє, це зрозуміло. І не тільки я. Бо Стас – це явище. Хоч я трішки знав його особисто, навіть трішки подорожував з ним, але сказати, що я знав його як юдину, важко. Стас – це легенда, яку він сам про себе створив. Поставив собі той пам’ятник нерукотворний. Помаранчевий Елвіс Кременчука. Це була рок-зірка, до якої можна було доторкнутись, побувати в неї вдома. І люди звідусіль тягнулися до нього. «Апельсиновое Безобразие», «Помаранчеве Неподобство», «Orange Disgrace» – не влазило в жодну шухляду. Будь-яке місто, що зустрічало їхнє шоу – отримувало рішучого культурного ляпаса. Люди залишалися ошелешеними і задоволеними, а місцеві команди назавжди запам’ятовували цей день. Але ШОУ. Це шоу не таке, як зараз. Уявіть собі злиденні дев’яності. Не було, на чому навіть грати. Стас і був тим самим шоу, яке він із себе робив. Загадковий і містичний Стас Шаман Змія. Культ, який створився навколо нього. Помаранчевий Мерлін Менсон. Фрік, на якого тикали пальцем на вулицях ошелешені кременчужани.

Кривенки – Григорій Івасенко

   Працюючи в Поділ-Біляках, я одного разу поїхав в Семенівку не через Грицаї, а через село Кривенки, яке здалеку і не побачиш. Притулилось воно до гори, потопаючи в садах, зелені. Мабуть, це про нього наш земляк-байкар Леонід Глібов писав: «Стоїть гора високая, а під горою гай. Зелений гай, густенький, неначе справді рай…»

Покинута хата – Григорій Івасенко

   Стоїть вона сиротливо на краю села. Одинока, оточена великим садом. Притулилась до гори, а справа протікає струмок-річечка, яка колись була повноводною річкою. І працював тут водяний млин.