За період з 1989 по 2006 вони (по суті, він сам за допомогою абсолютно різних людей) створили 34 повноформатних магнітоальбоми в домашніх умовах. Тридцять чотири альбоми.
Стас – це бібліотека, фонотека нової світової музики, це самвидавні записи гуртів з усієї України і столиці. Стас – це місце, де можна познайомитися з творчою людиною з Дніпра, Харкова або Києва. Музиканти, художники. Якось усі були й художниками, й музикантами, й поетами одночасно. В місті було декілька мікрорайонних творчих угруповань, які могли перетинатися і проводити час, зокрема й у Стаса на районі або вдома. Пити вино, бити в бубон. Шляхи хіпі-паломників зі всього совка проходили через творчу майстерню Стаса.
Я тоді був зовсім малий, мені було лише 15. Стасу аж 33, решті публіки – 20–30 років. На той час в дискографії «Апельсинів» вже було близько 20 альбомів. Десяток залишалися попереду. Записи будь-яких альбомів розповсюджувалися таким чином: ти приходив з касетою, Стас ставив її в свій двохкасетник, якійсь модний, фірмовий, і переписував тобі з майстер-касети на твою і (увага!) видавав віддруковану обкладинку. Тобто тепер ти мав ліцензійну копію від самого автора. І цих касет було не то щоб прям дуже багато, але хто хотів, той мав хоч усю дискографію. Безкоштовно.
Про «Апельсинів» і Стаса написано мною вже немало. Я вів їх фан-клуб ВК, викладав альбоми, писав статті під кожен реліз, але скільки б я не казав раніше і зараз – все одно не можу знайти слів, щоб описати явище «Стас Змія» і його музичну містерію, в якій музика була одним із багатьох засобів виразності. Але за ним завжди була магія і влада над ошелешеною і переляканою публікою.
Нещодавно я мав змогу поговорити трішки на камеру і зрозумів, що практично говорю цитатами Стаса.
Ось деякі з його висловлювань, що були сказані мені надзвичайно вчасно й залягли в підмурок мого ставлення до музичної професії як справи всього життя. Отже:
«Ти повинен зробити так, щоб зал горів»;
«Якщо можеш зіграти чотири ноти замість п’яти – зіграй чотири. Якщо можеш зіграти одну замість двох – зіграй одну. Зіграй цю ноту так, щоб ні в кого не виникли сумніви, що ти хотів саме її» (Довгий час я сприймав ці слова надто буквально, і вся моя гра була дуже прямолінійною і невибагливою, як драм-машина. Тому мене й назвали Біт);
«Однією нотою ти можеш відправити людину в космос»;
«Яким би ти не був відбитим на голову, свої дві ноти ти повинен зіграти в будь-якому угарі бездоганно»;
«Думай не про те, як тобі грається, а про те, як їм там слухається» (Вони писали свої репетиції і відслуховували матеріал. Зараз це норма – основи продюсування. Вони ж це робили ще в 90-х);
«Я – помаранчевий Гітлер. Якщо я скажу їм, вони всі підуть в море» (Сказано мені на Казантипі у 2002 році);
«Якщо в музиці нема драйву, вона мертва»;
«Я – Господь, і я – Сатана».
Це деякі з його слів, підтвердження яких я чув і на рейв-вечірках, на майстер-класах американських фірмачів і навіть на тренуваннях з кікбоксінгу; наприклад, те, що вершиною майстерності є простота.
Він цілком був занурений в музику протягом більше як 10 років. Його квартира – це Ебі Роад його життя, який був підключений і працював. Альбоми, які писалися, – це серйозні концептуальні роботи, виконані в максимально можливій якості й концептуально та ідейно супроводжені. Усі різні за жанрами. Змінювався склад, змінювався саунд, голос, імідж Змія.
В ньому ніколи не було бажання йти перевіреним шляхом. Успіх певних альбомів серед своїх Стас ніколи не намагався повторити, створивши знову щось на цей же кшталт. Навпаки: обирався радикально інший вектор. Туди, де його вже точно не чекали. І знову АБ доводилося осягати наново. Сидіти й намагатися прочитати черговий шифр Стаса. А він дивився на всіх і здивовано питав: «А чого ви від мене хотіли? Щоб я все життя робив одне й те саме??? Такого ніколи не станеться!» Але він знаходив свою виграшну формулу, за якою йому вдавалося робити справжні хіти. Я робив з них збірку, але він сказав, що не це є найкращі пісні, бо оцінювати треба не тільки пісенний матеріал, а і якість аранжування і продакшену.
І от після 2006 року активність Стаса зменшилася до нуля. Все ж таки гормональний фон чоловіка у 20 років і в 55 різний. Відповідно, й різні мотивації. Адже коли я, як барабанщик, тільки вилупився, то йому було вже 33. Саме тоді він закінчив з речовинами й жив тверезо. Він був гуру серед тих, хто був навіть старший, ніж я. Він вчив розуміти мистецтво. Вчив, що не варто робити посереднє. Помаранчевий Лу Рід. Що в музиці є не тільки мажор і мінор. Є щось посередині – вхід в інший вимір, музична магія, яку ти можеш створювати. Бачити крізь стіни, крізь речі. Саме тоді твої звуки чогось варті. Калібр його особистості був розрахований на Вічність.
У своєму світі Стас був королем радіохвиль, помаранчевим Елтоном Джоном. Але в дійсності нічого не сталося. Ні концертів, ні всесвітньої слави. Ні роялті, ні гідного життя. На яку сцену виходити, якщо нема ніякої? Якій менеджмент? Якій промоушен? Які тури? Які фестивалі? Ніяких. Бо нема. Обігнавши час, вони показали, що таке професійне ставлення до музики, продюсування власного матеріалу, що таке музика, яка повинна «качати», не забуваймо про численну ком’юніті навколо цього явища як протосоцмережу для обміну музикою й літературою, зокрема самвидавом з різних міст.
Будучи адміном фан-клубу «Апельсинів», я отримав декілька цікавих листів з різних куточків України, росії і навіть Америки, куди занесло наших співвітчизників. Дівчина з Пітера розказала про те, що у її батька в машині є касети «Апельсинів» і він їх досі слухає, і вислала фотку касети з фірмовою обкладинкою. Це вже рік, може, 2012. Стас давно нічого не робить. І не відкриває мені двері. Повністю виправдовує одне зі своїх імен – Відлюдник. Не має особистого комп’ютера й не присутній у соцмережах.
Людина настільки амбітна, що, не досягши успіху, зовсім перестала відтворювати звуки. Шалена плодовитість змінилася мовчанням. Людина, яка була б у США мільйонером, у нас не отримала нічого. Просто життєвий бензин вигорів. Сенс знову щось робити після вже зробленого? Де він? Якщо не вистачає потужності у ВСЬОГО що оточує, щоб осягнути рівень явища: потужності мізків співгромадян, потужності держави, рівня культури, шоу-бізнеса, інструмента, апарата? Запис на касету – це що – рівень?
Хтось бачив його на Крюківському мосту, коли він ішов кудись. Підозрюю, що грошей на проїзд не було. Чув, що він мало виходив, мало рухався і мало їв. Це й раніше було. В холодильнику було одне яблуко. Але тут цілими тижнями. Після смерті мами, за рік-півтора у свої 55 перетворився на старця, який ледь рухав язиком і ледь пересувався квартирою. Коли його знайшли, він «спав» у себе в ліжку.
Стас Шаман Змія (28.11.1965 – 26.05.2020) R.I.P.
Текст був опублікований Андрієм у фейсбуці 5 червня 2020 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар