Дійові особи.
Гриць.
Валюха.
Татко Гриця.
Тітка Валюхи.
Нєвідімий Валік – батько Валюхи.
Єва, руда й кучерява.
Лі, її сестра, теж руда.
Ватті Ватсон – бартендер.
Туль – мент.
Бєлий – мент.
Кравченко – мент.
Жмих – адвокат.
Дія відбувається влітку 2000 року у Запоріжжі.
Ранок. Гриць та Валюха лежать у гамаці валєтіком, обидва голі. Гамак на деревах та посеред них, а далі – Дніпро, кручі.
ВАЛЮХА. Фрицику, а сьогодні ж друге число!
ГРИЦЬ. Так, Льосику, бо вчора перше було.
ВАЛЮХА. А ти пам’ятаєш, шо буде четвертого?
ГРИЦЬ. Субота, Льосику. Вихідний день. Шабаш.
ВАЛЮХА. А може пригадай, може, ще шось...
ГРИЦЬ (гойдає гамака). О! Та! День народження! Мій! Яка ти гарна та пам’ятлива! (Кусає їй великого пальця на правій нозі. Валюха сіпає ногою.)
ВАЛЮХА. Дурень! От я й кажу, шо вона до тих ложечок і тацьок вже три роки не зазирала. У скрині десь на самому днищі, як ото виїжджала, тоді й забула. І усі забули. А там, може, півкила. Як навіть команчам здати, і то грошей дадуть.
ГРИЦЬ. Та ти шо команчам, вони ж усі як діти у тім сріблі. Є один піндос з Москви, оцей купить. У нього... він для себе купує. Полюбляє ливарські хоботіння. Зливки робить. От йому здати...
ВАЛЮХА. Коли з нього на Козачій Лопані не витрусять ще...
ГРИЦЬ. Ну й шо, лишиться воно у нашій, нашій країні! Бо тітка твоя завезе їх до hotel California, а там на пляжі погубить. Так шо я з ним здзвонююся. (Дістає мобілу, набира номер. Мобіла стукає драмсами.) Алєя, Сашок. Прівєт. Ето Ґріґорій. (Пауза) Ну Ґріґорій із Запорож’я. (Пауза) Так, токо нє рижйо, а бельйо. (Пауза) Ага. Три дзвоники. (До Валюхи) Коли ти тітоньку вітатимеш?
ВАЛЮХА. Ввечері. А ти мого папіка бачив?
ГРИЦЬ. Вчора, але чув тільки.
ВАЛЮХА. І я не бачила. Він вже півмісяця не виліза.
ГРИЦЬ. Але ж Єві показується.
ВАЛЮХА. Бо в неї параноя.
ГРИЦЬ. Та вони усі...(гигикає) Ги-ги-ги!
ВАЛЮХА. Отож я й кажу, бери татків джип. Бери, і будемо гасати, як джипери! (Регоче) А-га-га-га!
ГРИЦЬ. Ги-ги. Як джипери. (Регоче) А-га-га-га! Як... (сміх його німить. Він аж попускається) Та! Ні! З джипом ні хуя не вийде. Татко по городу їздити не дає.
ВАЛЮХА. То поїдемо до Ялти у кіно. Чи у Новий Свєт, дегустувати рік, коли я до школи пішла. І коли ти.
ГРИЦЬ. Ні, краще, коли випустивсь. Шоб три рази у небо і три рази у землю. А й справді. До Ялти – це ж не на Космос. Бо ще й досі шукають та думають, що джипер – це водій джипа. "Цей джипер, що заїхав на джипі до моєї кухні..." і так далі.
Сцена 2.
Дві години пізніш. Високий двоповерховий котедж у південному стилі. Далі, за котеджем і перед лісом, який зовсім далеко, руїна кутнього дев’ятиповерхового будинку, десь до четвертого поверху заплетена виноградною лозою.
Балкон. Пальми у барилах. Виходить Татко у кольоровім шовковім халаті і ляскає тричі язиком і клекоче, як підманює качура в очереті. Чути шум крил, і на балкон звідусіль злітаються різнобарвні папуги. Татко дістає з кишень якесь насіння і кришить навколо себе та на перила. Папуги сідають і непоспіхом збирають та лущать шишки своїми химерними дзьобами.
ТАТКО (лагідно). Диви, які барвисті паничі... Сідайте, сідайте. Цей мармур чомусь дуже чистий. Запорізьке бєздождіє. Треба, щоб його було потрібно мити дощем. (Хмика) Хм. От сказав. Як у журналі. (Кричить до відкритих з балкону дверей) Та ні, це не чуйська! Це від Джері! (Пауза) Та з Омельника! (Заходить до зали. Вона – світла, велика, класична. Під однією колоною здоровий монітор, і сидить Єва і грає в якусь стрілялку. Розмовляє вона, не перериваючи гри.) Такі бадьорі пташки. Голодні. Як наче не з Хортиці.
ЄВА. Вони з Кушугума. З Бабурків.
ТАТКО. Мабуть. Насуваються скрізь фламінго асканійські, от папуги й тікають. Нехай собі сидять. Нічого. Нехай. Може, синаш зайде, подивиться. Він теж зі слова "дятєл" не сміється, але каже: "Дятєл – це птах".
ЄВА. Та кльовий твій малий. То Валюхина тітка там шось біса гонить, бо Валік вже три місяці шапки-мацанки не знімає.
ТАТКО. Це в нього стьоб такий психоделічний. Заходить до Ватсона, викида їхні зізітопи та діппьорполи й тулить натомість свої диски. Вже три "Аммагамми" туди затусував під різні обкладинки.
ЄВА. Від нього і-мейл був, то каже, шо зайде ввечері. Й підійде не з двору, а з парку Перемоги.
ТАТКО. Та ти шо! Не пусто прийде! А планети ж повиверталися усі!
ЄВА. Дуже це не сприятиме?
ТАТКО. Та ні. Усе ніштяк. Буде якийсь горбиль, мабуть. І якраз ввечері. У тім, однак, є рація, шо горотдєл може й приїхати. Але хулі горотдєл. Аби тільки Грицько не їздив біля ментів. Бо там у джипі цілий мішок лежить дніпродимського шиту. Хочу провокацію зробити ментам, підкинути їм ото...
ЄВА. То Тулю, так? Чи – Бєлому?
ТАТКО. Усім одразу. Там, біля Ленінського райотдєла лишити і дивитися здалеку, коли вони з роботи підуть. Менти побачать, шо це – шит, і скажуть: "А хто там з наркотою боровся? А де майор Туль, чи де Кравченко, чи й Бєлий – а забирайте. Тут партія велика. А якщо бариги побачать? Забирайте, забирайте..."
ЄВА. Отак, ну. Йти усім на третій поверх, відмикати сейф... А далі, як в тій пісні, де не згасає віконце опера до рана...
ТАТКО. І коли вже вони занесуть той мішок, я телефоную до їхнього гестапо і кажу, що майор Туль зараз зберігає у сейфі відділу під виглядом вєщдоків партію марихуани, яку йому передав лейтенант Кравченко через капітана Бєлого, і все це вони вчинили з метою кримінальної діяльності по перепродажу дикої ґанджі... Тоді комісія з культури їх до Аграрної партії як запише... або до Партії Зелених... місяців на п'ять-шість.
ЄВА. Не менше. В аграріїв добре живеться, кавуни, дині, булки можна посмажити, лазня є...
Сцена 3.
Клубний бар. Десь бемкає дискотека. Спиною до глядача сидить Тітка у смокінгу. Підходить Валюха.
ВАЛЮХА (ляскає тітку по спині). Привіт, тітонько!
ТІТКА (повертається). Лялечко! Чогось вип’єш? Ватті!
Підходить бартендер Ватті. Він одягнений як панк, і з ірокезом.
ВАТТІ. Doncha fucking do any bloodymotherfucker talk to me, you, goddem ukrainian international bitch! Fuck you! Gotta do your fucking fuck with your fucking Dixon, fucking man of Dixieland! But is he from Los Lobos? Or Las Vegas? May be from Los Alamos?
ТІТКА (незворушно). You're crazy fucking junkie, Watson. Just from L.A. Take the offer now!
ВАТТІ (до Валюхи). Ей ти, неформалко, шо питимеш?
ВАЛЮХА(здригається). Та ти, металер... Я цивільна, ти шо! Сюди нєфори й не ходять. Бо ти до пива пе-це-пе додаєш. Нібито.
ВАТТІ. Хто б казав! Нєвідімий Валік-маніяк! От спитай у папіка, скільки він має інших "я" лишень. До мене усі заходять. Я усіх можу бачити. Але коли він вже п’ятий день не знімає шапки-мацанки...
ТІТКА (замріяно). It must be go wrong. I guess. Soon.
ВАЛЮХА. Не буксюй, Джоні Ротен. Принесі оці (веде пальцем по карті) п’ять сирів та фетяску у бомбі... або у кошику.
Ватті йде на інший кінець бару до наїдків та пляшок.
ВАЛЮХА (до тітки). А оті...(сама себе обриває) а ота скриня, що в мене стоїть, твоя, стара – може вже до села її, на горище закинути?
ТІТКА. А чого ж , закинь. Ще, може, легко знайдеш, як потім шукатимеш.
Підходить Ватті з тацею. Ставить усе на стойку.
ВАТТІ. Hey, woman so alone I never saw. I pissed into your glass. Excite your nostrils, let them tremble.
ТІТКА. You're crazy fucking junkie. Is it really flew something from inside of your body? Your veins are of glass. You're the old calipso space man.
ВАЛЮХА. Та ні, він мене любить. Вони з папіком ще у піонерські табори разом від’їжджали.
Сцена 4.
Валюха й Гриць їдуть у джипі широкою трасою. Вже близько Мелітополь.
ГРИЦЬ. О! Ти диви! Хто наздоганяє! Чи він просто собі поїде, чи це про нас?
ВАЛЮХА (обертається й дивиться назад). Ти знаєш, а вони нас вже давно запопали. Розвернулися та на хвості висять.
ГРИЦЬ. Я стаю. Може, хоч півфари Туль розіб’є. Там Туль за кермом? Усі в окулярах, шифратори.
Джип різко гальмує. Менти на своїй "таврії" теж і акуратно паркуються, під’їхавши. Туль та Бєлий вилазять. Підходять до джипу. Бєлий заходить з боку Валюхи.
ТУЛЬ (тулиться у вікно водія). Гришаня! Шо, papa дав покататися? А ти його чинарики з попільниці викинув? А хоч дрібка є білого? Або насіння не нашої області? Га? Може, ти північну якусь дичку везеш? Куди їдеш?
ГРИЦЬ. Та нє гоні, Паша. В нас усе гаразд. Ми тверезі, бо їдемо пиячити. Там таких джиперів, як ти, нема, де ми їдемо.
ВАЛЮХА. Шось ти далеко заїхав. У Сиваш не запади.
БЄЛИЙ (стука у віконце). Аста ла віста, Валюня.
ВАЛЮХА (опускає шибку). Шо тобі треба, блазню?
БЄЛИЙ. Шоб ти вийшла з машини. Отак! А руки – тримала на видноті! (Ляскає по кобурі двічі).
Валюха вийшла. Бєлий тягне її до дверцят багажнику, з іншого боку Туль штовхає Гриця.
БЄЛИЙ. От якщо хоч насіннячко знайду, будете обидва аграріями довіку. (Відкрива багажник, дивиться. Гриць та Валюха сторожко мовчать, лише позирають.) Та ти диви, Павло, що тут лежить.
ТУЛЬ (з переднього сидіння, де він крутив кермо, удаючи шаленого джипера). Шо лежить? Нічого я тут не знайшов. Погані в тебе жучки. Може, то запис був якийсь торішній?
БЄЛИЙ. Та ти не втикай, джипере. Отут в них мішок. Дивись. Отут. Дивись!
Туль вибіга з кабіни, забіга ззаду і дивиться.
ТУЛЬ. Ні хуя сєбє! Та це ж шит! З Дніпродиму!
БЄЛИЙ. Ото ж бо. Тягни до нас.
Туль чіпляє мішок і йде до "таврії".
БЄЛИЙ (біжить за Тулем). Павло, в тебе штахет є?
Гриць й Валюха самі.
ГРИЦЬ. Тікати треба, Люся. Вже треба. От татко, блін, планокур кончєний! От попалі! Тікаймо!
ВАЛЮХА (знічено). Та ні, я боюся. Ще застрелять. Нехай мене краще тітка під заставу забере.
ГРИЦЬ. Під заставу?
ВАЛЮХА. Так.
ГРИЦЬ. Та на хуя той гумирой, ти шо. Потікаймо, і по всьому.
ВАЛЮХА. Ні. Боюся.
ГРИЦЬ. От дурна. Та мене татко навчив, як від них тікати. Це бєзнапряжно зовсім.
Підходять веселі Туль та Бєлий.
БЄЛИЙ. Ну що, контрабандити! Зразу вас розстріляти чи ще піздов дати?
Обидва менти регочуть.
ВАЛЮХА (здригається). Ой боже!
ГРИЦЬ (спокійно). Накрийся ти сам піхвою, пінгвін. Я втікаю від вас. (Йде від машини) Люся, ти зі мною? Пішли, нічого не буде.
БЄЛИЙ (знервовано). Коля, він тікає! Шо робити?
ВАЛЮХА. Ні, Гришо, ні. Боюся. Я тобі передзвоню.
ТУЛЬ (роздратовано). Як шо? У повітря! Стріляй!
БЄЛИЙ (стріляє у повітря). Стій, волчара!
ТУЛЬ (стріляє у повітря). Стій, вилупок! Та! Утік!
ВАЛЮХА (здригається й затуля вуха). Ой боже! Ох!.. (Непритомніє й пада.)
ГРИЦЬ (спокійно, йдучи). От дурна. Не схотіла зі мною. А татко так і казав: і волатимуть, і стрілятимуть, але ніколи не спинятимуть. (Йде та йде по трасі.)
Сцена 5.
Кабінет Жмиха. Шафи, стіл, бронза – все під барокко. Фотелі високі, незручні. Жмих стоїть, Тітка та Валюха сидять.
ЖМИХ (походжає). Та нічого, панянко, всьо пройде. Формальний протест проти обшуку та затримання ми вже виголосили. Тепер потрібно скласти заяву потерпілої. І вони в нас отут! (Стискає здорового кулака) Усі! (Якийсь з фотелів рипить.)
ВАЛЮХА (тихо). І шо, усіх трьох ментів згадувати? Чи тільки Туля та Бєлого? Бо ж Кравченко у відділі тоді був, не з ними...(Двигтить фотелем.)
Жмих розтуляє рота, але Тітка перепиняє те й каже поспіхом, улесливо, майже благаючи.
ТІТКА. Лялечко! Ні! До чого тут менти? Ментів вже проїхали. Тобі треба заяву писати, як Іван Іванович казав.
ВАЛЮХА (тихо). Я не одупляю нічого. Мене й досі трусить. (Затуляє лице долонями.) Якби побігла, то застрелив би напевне, бо...
ТІТКА (перериває її). Тобі треба написати, що Грицько такий-то зі своїм татком таким-то те-то й таке інше, і що мішок ма’ть їхній, а ти нічого не знаєш. Еге ж, лялечко? Ти ж хочеш, шоб тобі було добре, так? (Валюха скорботно киває.) От і пиши: із Грицьком таким-то того дня я зустрілася випадково. Він не є моїм близьким приятелем узагалі...
Сцена 6.
Той балкон, а під ним величезний басейн. У басейні Татко, Єва й Лі, усі голі. На воді – м’ячик. З дверей під балконом виходить Гриць і дивиться, потім йде та сідає на лаву, що їх декілька довкола басейну. Закурює чирута.
ГРИЦЬ. От я з тебе улибаюсь, татусику. А позавтра їх три буде?
ТАТКО. П’ятнадцять. Як це ти, лигар, тачку провтикав? Думав я, що сьогодні ввечері тут ніхто не бігатиме, не параноїтиме, не порушуватиме моєЇ приватності – ні, приходить цей цивіл, дивіться, дівчата, і оце він тут ще сидить, а вже жаба його усіх нас пінгвінам здає, гірко плачучи.
ЛІ (плаває на спині). Це повний піздєц, крушеніє усіх матрімоніальних планів та no future.
ЄВА. На повний зріст! (Пірнає, світить булками.)
ТАТКО (грізно). На повний зріст!
Гриць похнюплюється. Мовчки курить.
ТАТКО (вилізає з басейну, сатирично волохатий, мокрий, гладить по голові похнюпленого Гриця. Тече вода.) Нічого, синуля. Не журися. Краще он до Явиної сестрички привітайся.
Гриць не встигає нічого сказати, як Татко хапає його руками та жбурляє у басейн. Гриць летить.
ТАТКО. Русалоньки! Топіть його!
Гриць пиздячиться об воду, здіймає міріади бризок. Папуги, наполохані, злітають. Дівки верещать. Гриць випірнає. Дівки з двох боків горнуть на нього воду. Гриць знову поринає, згодом його голова з’являється далі.
ГРИЦЬ (кричить й метляє головою). Привіт, сестричко! Як тебе обзивають?
ЛІ (пливе до нього). Я – Ліля, а ти, шо, Ігор?
ГРИЦЬ (зрива з себе піджак. Той тоне у басейні). Я – Фрідріх, а ото (тиче на Татка) – Карл. Ми два джипери, бо краще мені мною зараз не бути. (Скидає у воду й сорочку.)
ГОЛОС ВАЛІКА. Привіт, народи! То, шо я прийшов, це ще не прикол. Може, я тут вже давно...
ЄВА. О! Може, ти тут вже давно? Покажися.
ГОЛОС ВАЛІКА. Для тєх, хто зряч, но свєтом дня ослєп? Чи ви вже на жабі, шо я – досконаліший та просвітленіший? Зараз вона ще роздується, і не репне.
ТАТКО. А чому ж і не репне? (Падає у воду.)
ГОЛОС ВАЛІКА. Бо добрі люди на трьох бобіках до вас у гості.
ГРИЦЬ (голий). Швидко вони. (Пливе на Голос, озирається.)
ГОЛОС ВАЛІКА. І попереду – Туль з пєкалєм, і ще стільки знайомого піплу! О, как чісто ґаснут нєбєса! Але рідну мою, од чресал моїх єдину, лишили ці людолови у тилу. Там її двоє підстрахуїв підстраховують. На ґлаза мої пряді навіслі.
Єва, Лі, Гриць, Татко з басейну розлізаються по лавах. Тоді Татко йде у двері й швидко виходить вже одягнений у халата.
ГРИЦЬ. Ну то шо, мужикі? Тікаємо. Хуйня война. Прорвьомся.
ТАТКО (зі сміхом). Ні, ви бачили? За дві години з конформіста на інсургента перетворився.
ЛІ. Мінуя стадію діссідєнства.
ЄВА. Мужикі, тікаймо? От гандон. От шовініст.
ГОЛОС ВАЛІКА. Хіба ж ми – англійці?
ТАТКО (трясе головою). Ні! НІ!
ЄВА. Fuck off British Empire!
ГОЛОС ВАЛІКА. Будемо чемні. Попрощаємося. (Верескливо, як джипер) Цвєтов я нє достала, ето, канєшно, ґадко.
Крізь двері до басейну вибігають Туль, Бєлий та Кравченко з пістолетами.
МЕНТИ (кричать нарізно). Всім стояти! Лєжать! Аніруш! Стой там! Іді сюда! Ану пішли звідси! Жени їх до балюстради! Нехай провітряться.
Усі голі й Татко стоять над балюстрадою. Там, нижче, алеї, дерева.
ГОЛОС ВАЛІКА (звідти, знизу, гучно). Вован! Чуєш! Ти вдома?
ТАТКО (зично). Салют, Валентине! Давно тебе не бачив! Заходь!
ТУЛЬ (до Татка). Хто то? (До Бєлого) Як з’явиться – і його отуди! (Вказує на голих і Татка.)
БЄЛИЙ (дуплиться, до Кравченка). А хто то?
КРАВЧЕНКО. Тю. Та то ж нєвідімий Валік.
ТАТКО. Як хто? Конь в пальто.
ГОЛОС ВАЛІКА. Чуєш, Вован, я тут приніс дещицю. Аж три мішки. Лови.
ТАТКО (весело). Жбурляй потроху! (До Туля) Зараз залетить мішок з ґанджею, то то не моя.
ТУЛЬ (відсторонює Татка). Відійди. Я сам спіймаю.
ГОЛОС ВАЛІКА. Лови, Вова! Гич! Я душу обрєту іную! Всьо, што дразніло, уловя!
З-за балюстради вилітає цеглина і збиває Туля з ніг. Він падає, лежить і не ворушиться.
ТАТКО. Я спіймав! Ще давай!
ГОЛОС ВАЛІКА. Ех! Блаґаславлю я залатую!
БЄЛИЙ (відсторонює Татка). Відійди. Я сам спіймаю.
З-за балюстради вилітає цеглина і збиває Бєлого з ніг. Він падає. Лежить і не ворушиться.
ТАТКО. Братан! Я впіймав! Ще!
КРАВЧЕНКО (відсторонює Татка). Відійди, Вовік. Я сам спіймаю.
ГОЛОС ВАЛІКА. Ех! Дароґу к сонцу ат чєрвя!
З-за балюстради вилітає цеглина і збиває Кравченка з ніг. Він падає, лежить і не ворушиться.
ТАТКО, ЄВА, ГРИЦЬ, ЛІ (кричать). Валік! Валєнтін! Уже все! Заходь!
ГОЛОС ВАЛІКА. Ні. Бо ще у воду скинете. Пішли краще парком погуляємо. Раззолочьониє, но чахлиє сади. Давно ґотовиє.
ТАТКО, ЄВА, ГРИЦЬ, ЛІ (разом) А шо! Це ідея! Обсохнути!
Стрибають через балюстраду, плавно знижуються. Татків халат злітає. Стають на землю й усі біжать й губляться у деревах.
Бл. 2003
Текст наданий автором.
Немає коментарів:
Дописати коментар