З темнотою нічною злились.
Де ж, лебідко моя, загубилася, славная,
Ну, хоч слово скажи, озовись!
Чи в лісах тонким прутиком,
Чи берізкой в байраках крутих?
Тільки мрії про тебе лишились супутником,
Тільки й радості, щастя від них.
А тебе все нема, лиш невловною мавкою
Ненадовго приходиш у сни.
Тільки серце моє не змирилося з втратою,
Вірю – зійдеш до мене ти сонцем ясним.
І для чого цей смуток, чому я не сплю,
Що шукаю ночами під зорями?
Чом кохання своє, вірність ту не втоплю,
Не всную їх надійними шорами?
Не утішу я серце ні віршем, ні прозою,
Буду завжди чекать. Озовись!
Ну, не можеш прилинуть лебідкою сизою,
Так хоч горем на плечі звались.
Опубліковано: Піхалов С. Озовись // Кременчуцька зоря. 1970. 21 лют. № 22 (10991). С. 4.
Немає коментарів:
Дописати коментар