Цвітуть жита – Юрій Андрущенко

В блакиті знов сміється жайворонок,
А тут цвітуть задумано жита...
То день малює плисовим відтінком
Красу степів і оксамити трав.

Прослався шлях кудись в далеке місто...
Дроти степам так весело гудуть...
І нив селянських груди колосисті
З просторів синіх сонце п`ють...

Цвітуть жита... Сивіє он могила...
Хто зна минуле цих степів?
Кого в могилу доля положила,
В замріяні, нам невідомі дні?..

Недаром сонце ниви золотило,
Недаром степ цвісти так захотів...
Жниварка скоро крилами своїми
Житам зачеше коси золоті...

Лани мої смутні, зеленоброві...
Я так люблю степів солодкий пах,
Як на шляху в траві шовковій
Цвіте кульбаба золота.

Лубни, 1928

Опубліковано: Із поезії 20-х років : збірник / редкол.: М. П. Бажан, О. Є. Засенко, С. А. Крижанівський, А. С. Малишко, М. Л. Нагнибіда, Л. М. Новиченко [та ін.]; упоряд., вступ. ст., прим. А. І. Костенка. – Київ: Радянський письменник, 1959. – 422 c. – (Бібліотека поета). (С. 70-71).

> Юрій Андрущенко