Тривожно птаха пробує крило.
Душа аж скімлить – одиноко в світі,
Ще з нею отакого не було…
Осінні мрії десь на вітрі снять,
Берізки в жовтих сукнях хороводять,
Із кленами прощатись не хотять.
І защемить непрохано неспокій,
Мов чорна хмара враз черкне крилом…
Зупиниться, спіткнувшись, день високий,
Як одинокий явір за селом…
Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар