Квітчали віти яблунь у красу,
Мені матуся вишиту сорочку
Подарувала, витерши сльозу.
Калини грона з хрестиків лягли,
Щоб спогадів негаснучі жарини
В душі тепло родинне зберегли.
Понад подолом стелиться мережка
Із листячка й дрібненьких пелюсток,
Мов до матусі незабутня стежка,
Що в’юнилась колись поміж квіток.
Я в тій сорочці, наче птах на крилах,
Летіла з весен у широкий світ,
Долаючи круті життєві схили
На видноколі швидкоплинних літ.
Вона мене від зла оберігала
І додавала сили на межі,
Де стрілась я із болю берегами
В розквіті літа у краю чужім.
У вічнім сні вже материнські руки,
Що вишивали той безцінний дар,
Який дочці – бабусиній онуці,
Мов талісман, у спадок передам.
Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с. (с. 30)
Немає коментарів:
Дописати коментар