польовим дрібним звірятком,
що воно не каже й слова
чи про душу, чи про пятку
під скамійкою у парку,
зватися кертиця пишно
і сумлінно рити шпарку
та я – старчик, зверхній, чорний,
металевий, на Подолі.
Завше дивлюся нагору,
буцімто прохав у долі
щоб непевне, яко з книги,
приступало лихоліття,
збоку люрав щоб ханига
і лунало псяче виття
2020
Текст наданий автором.
Немає коментарів:
Дописати коментар