Зненацька душу обпіка.
Засумувала тиха річка,
І нота радості зника…
І нерви збилися в клубок,
Вже ближче вечора обличчя,
Тьмяніє дня останній крок.
Та вечір каганці розвіша –
І зорі небо звеселять.
Душа потягнеться до вірша,
І знову я не можу спать…
Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с. (с. 32)
Немає коментарів:
Дописати коментар