Варварі Трохимівні Синько присвячую.
Було у мене четверо синів.
Чотири соколи – чотири сини.
Давно по них вітри відголосили,
Давно відплакала та пам’ятна весна,
А я одна…
Під синім небом сплять мої сини,
Укриті жовтим ясеневим листям,В святій землі, неначе у колисці,
По всій країні сплять мої сини.
Дмитро, Іван, найменший – Сава, Яків…
Було у мене четверо синів.
Я в темноту гукаю й досі: як ви?
А білий світ немовби занімів.
Було у мене четверо синів…
А залишилась – мов листок на вітрі.
Та все надіюсь: вернуться вони,
Зігріють старість, сльози мої витруть.
…Онуків сміх не продзвенить мені,
Важка самотність відібрала силу.
Було у мене четверо синів,
Якби хоч знати, де їхні могили.
Чотири сонця гріли мені дім.
Земля тепер колише їх в обіймах.
Чекаю їх неначе сто віків
І вічним горем проклинаю війни!
Опубліковано: Пічугіна Л. Тепло долонь. Полтава : Полтавський літератор, 1994. 34 с. (С. 5)
Немає коментарів:
Дописати коментар