Ти не змінилось за роки розлуки.
Лиш біля двору берест посивів,
Похмуро й важко опустивши руки.
Та стала нижче хата у садку,
І вишня посмутніла від чекання,А той хлопчина з гілкою бузку
В цей літній вечір не мене чекає.
А зрештою, усе, як і тоді:
Стареньку хвіртку сторожують клени.
В задумі верби стали вкрай води:
Не замочити б сорочки зелені!
Я так спішила до твоїх гаїв!
Я так боялась: раптом не впізнаєш.
А ти стоїш в намисті ясенів
Таке, яким тебе давно я знаю.
І я щаслива, що у мене є
Ця світла пристань вірності й надії,
І ця незмінна стежка за селом,
Що нас усіх вела колись у мрії.
І я жива, допоки в мене є
Ця ніжна пісня хвилі голубої,
Безмежна зелень росяних лугів
І ця одвічна туга за тобою…
Опубліковано: Пічугіна Л. Тепло долонь. Полтава : Полтавський літератор, 1994. 34 с. (С. 4)
Немає коментарів:
Дописати коментар