Що гинуть твої люди,
Куди штовха тебе Москва
І що із того буде?
Чечню оту упряму,
А потім й інших. Щоб зібрать
Совецькую державу.
Відважно бореться народ
І гордо умирає
Залитий кров’ю. Та колін,
Мов раб той, не згинає.
Така малесенька Чечня,
І тут гігант цей лізе.
Все на шляху своїм зміта
Й роздавлює залізом.
А світ собі спостеріга
І співчуває дуже,
Того ООН мов і нема,
А Чечня кличе: «Друже!
Рятуй же нас, додай нам сил
З петлі ції зірватись,
Бо вже нема терпіння в нас
Москві тій покорятись».
1995
Опубліковано: Ємець Паша. Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії: спогади, поезії. Торонто: Видавництво журналу «Всесміх», 1998. 202 с. (С. 103-104)
Немає коментарів:
Дописати коментар