Де часто гуляє буран,
Де люті, як звірі, морози,
І де без кінця океан.
Де сяйво північне – краса,
Де небо низьке над землею,
Де сльози людські, мов роса.
Межі в тім просторі немає,
І скільки ваш схоплює зір,
Засніжений простір лягає
Від самих Уральських тих гір.
Уральськії гори прибрались
У білий пуховий платок,
І срібними гори здавались,
Мов казка найкраща з казок.
І от цей куточок чудовий –
Держава Гулаг ото є,
Де «зеків» там повні табори,
І в кожного горе своє.
А сльози там ллються рікою,
І йде боротьба за життя,
В країні з такою красою,
З таким обезправленим Я.
Була я в тих дивних просторах,
Була в тім казковім краю,
Тягла там свій строк арештанта,
Неначе солдат у бою.
Чи й досі в сибірських просторах
Існує держава Гулаг?
Чи й досі на тих же дорогах
Живий іще розпач і жах?
1995
Опубліковано: Ємець Паша. Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії: спогади, поезії. Торонто: Видавництво журналу «Всесміх», 1998. 202 с. (С. 97-98)
З таким обезправленим Я.
Була я в тих дивних просторах,
Була в тім казковім краю,
Тягла там свій строк арештанта,
Неначе солдат у бою.
Чи й досі в сибірських просторах
Існує держава Гулаг?
Чи й досі на тих же дорогах
Живий іще розпач і жах?
1995
Опубліковано: Ємець Паша. Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії: спогади, поезії. Торонто: Видавництво журналу «Всесміх», 1998. 202 с. (С. 97-98)
Немає коментарів:
Дописати коментар