Вишиванка – Любов Ольшевська

Коли весни двадцятої віночки
Квітчали віти яблунь у красу,
Мені матуся вишиту сорочку
Подарувала, витерши сльозу.

Колись навчала мене мати… – Любов Ольшевська

Колись навчала мене мати,
Як треба жити між людей,
Щоб веселила й рідна хата,
Щоб був жаданим новий день.

Великий Ленін заповів – Михайло Тихий

О щастя наше довгождане,
Віками ти для трударів,
Як сон, ввижалось і спливало
В сльозах скорботних матерів.

У хвилини відчаю – Любов Пічугіна

То в вісімнадцять у принца вірять.
І, не дай боже, простити невірність.
………
Кого чекаєш ти, жінко?
Звідки?
Чого шукаєш в принишклих вікнах?
Уже забула, як дням радіти.
– А де наш тато? – питають діти.

Убитий солдат – Паша Ємець

Ішов жорстокий бій в Чечні.
Упав солдат на брук,
Солдат російської землі,
Безвусий молодик.

Північ (В широких сибірських просторах…) – Паша Ємець

В широких сибірських просторах,
Де часто гуляє буран,
Де люті, як звірі, морози,
І де без кінця океан.

Сиротина! Боже добрий, навіщо родилось!?... – Петро Залозний

Сиротина! Боже добрий, навіщо родилось!?
Раде жити... Щире серце сльозами умилось.

Ти увірвався в мої сни – Наталія Дмітрієва

Ти увірвався в мої сни
Так стрімко, як уміє вітер.
Що це зі мною, поясни,
Сама не можу зрозуміти.

Спогад – Любов Пічугіна

Зринає в пам’яті цей спомин,
Запав до серця він мого.
І досі душу жаль заповнить,
Коли пригадую його.

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття… – Микола Невмивака

Обиди й ревнощі відійдуть в небуття,
Й ми знову будем непорочні, як дитя.
Лиш сльози радості й печалі будуть вічно,
Бо, друзі, вічне на землі життя!

Зірка – Любов Пічугіна

З неба падає зірка – загадай бажання.

(З народного)

З неба
Упала зірка.
Мов сльоза на щоці
Скотилася.

Монолог матері – Любов Пічугіна

Варварі Трохимівні Синько присвячую.

Було у мене четверо синів.
Чотири соколи – чотири сини.
Давно по них вітри відголосили,
Давно відплакала та пам’ятна весна,
А я одна…

Дощ – Світлана Яненко

Дощ б’є у шибку, тихо шелестить,
Важкі краплини падають додолу.
А серце мовчки плаче і болить
Так довго-довго й тяжко, як ніколи.

Про кримську сіль – Сергій Росик

(Сльози полонянок)

Ой, то ж не гриміли
Та чорнії хмари –
Ой, то ж налетіли
Вороги-татари.
Козаків-молодців
Люто порубали,
А дівчат і хлопців
У полон забрали.