Вони лишень на зиму засинають.
І родять, і як матері страждають.
Порізи й рани теж у них в крові.
Неправда, що дерева неживі.
Коли весною буйно зацвітуть,
Коли так щедро, віддано, стокрило
Над білим світом ніжність рознесуть.
А хто ще так нам спонукає думи,
Дарує невибагливу красу,
І тиху радість, і хвилини суму,
З беріз білявих зоряну сльозу!
Ліси, гаї і рукотворні парки
В полон солодкий нас усіх беруть.
Без них і геній Пушкіна й Петрарки
Таку щасливу не пройшов би путь.
Без них озера втратили б прозорість
І ріки загубилися в пісках.
Без них зміліло б навіть синє море,
І рід людський здрібнився і зачах.
Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Кременчук, 1992. 155 с.
> Іван Жук
Немає коментарів:
Дописати коментар