У царя на чатах – Мусій Кононенко

   Стояв москаль у царя на чатах. Стоїть собі та думає: «І де б його грошей узять?» Думав, думав, коли зирк додолу, – аж лежить грудочка крейди. Взяв він ту крейду, повертів у руках, та й написав на стіні: «Розум єсть, та грошей нема». Аж ось іде цар. Зирк на стіну – прочитав, та й питає:
   – Хто це написав?
   – Я, Ваше величество, – признався москаль.
   – Взять його на гауптвахту! – приказав цар другим москалям.
   Москаля забрали. Цар прийшов до покою, подумав трохи, та й гукнув своїх прислужників. Прислужники входять.

   – Позвать до мене двох найрозумніших студентів, приказує цар.

   Позвали. Взиває цар одного студента і питає:
   – А скажи мені, чи високо до неба?
   Думав студент, думав:
   – Не знаю, – каже, – Ваше величество.
   Взиває цар другого:
   – А скажи мені, як глибоко в землю? – питає цього.
   Думав другий студент, думав:
   – Не знаю, Ваше величество.
   – Заберіть їх обох на гауптвахту, – сказав цар і повернувся до студентів. – Коли ви, – каже, – до завтра не додумаєтесь, то прикажу зняти голови.
   Прийшли студенти на гауптвахту, журяться та плачуть.
   – Чого ви плачете? – питає їх москаль,
   – Як же нам не плакати, коли загадав нам цар по загадці і сказав: «Як не відгадаєте до завтра, то знімуть голови».
   – Які ж вам цар загадав загадки? – спитав москаль.
   – Отакі й отакі, – кажуть студенти.
   – Коли хочете, я одгадаю вам, – каже москаль, – тільки це дорого буде коштувати.
   – Відгадай, братику, це не біда, – кажуть студенти, – ми багаті.
   – Ну, так от, – каже москаль. – За твою загадку: чи високо до неба? – п’ять тисяч, а за твою: як глибоко в землю? – сім тисяч, бо вона трудніша.
   Достали студенти гроші і віддали москалеві. Полічив їх москаль, сховав, й каже:
   – Коли спитає тебе завтра цар, чи високо до неба, так скажеш: високо, Ваше величество, та помірять не можна. А спитає тебе, як глибоко в землю, – скажеш: дуже глибоко, Ваше величество, бо мій батько пішов у землю вже 25 років тому назад, та й досі не вернувся.
   Поміркували студенти, поміркували – виходить дуже добре.
   Подякували москалеві і такі веселі полягали спать.
   На другий день звелів цар призвати москаля. Москаль приходить.
   – Здоров, салдат!
   – Здравія желаю Вашому величеству!
   – А скажи мені, чи високо до неба?
   – Високо, Ваше величество, та помірять не можна.
   – Так. А як глибоко в землю?
   – Дуже глибоко, Ваше величество, бо мій батько пішов у землю 25 років назад, та не вернувся й досі.
   – Так, – каже цар. – А був ти на війні?
   – Був, Ваше величество.
   – А скуб ти коли-небудь гусей?
   – Скуб, Ваше величество.
   – А багато ж ти наскуб пір’я?
   Москаль скоріш до кишені, вийняв ті гроші, що заплатили йому студенти, та й каже:
   – Ось скільки, Ваше величество.
   Цар зирнув на гроші, подумав трохи, та й питає у своїх прислужників:
   Хто ще з оцим москалем сидить на гауптвахті?
   – Два студенти, Ваше величество, – одказують йому.
   Цар кивнув головою, догадався, певне, в чім справа, та й каже:
   – Випустіть студентів, скажіть, що загадки вже одгадані, а тобі, – повернувся цар до москаля, – на ще стільки, та й іди додому.

Близько 1895

Опубліковано: Кононенко М. Казки. Київ : Педагогіка, 1997. 32 с. (С. 25-26)

> Мусій Кононенко