Пісня про Василенкове поле – Любов Пічугіна

Посміхається сонце, вітер трави колише.
Тиша й спокій навкруг. І буяє весна.
І немов не було
Ні боїв, ні кривавих світанків,
Та стоїть обеліск.
А це значить – була тут війна.

Чого ж бо ти, січню, морозом не стік... – Віктор Кожушко

Чого ж бо ти, січню, морозом не стік,
А більше відлигами хлипав
Та марно тривожив, дрімаючий сік
Тремтливим березам і липам?

День загубивсь в осіннім різноквітті… – Іван Калениченко

День загубивсь в осіннім різноквітті.
Тривожно птаха пробує крило.
Душа аж скімлить – одиноко в світі,
Ще з нею отакого не було…

Реквієм – Олег Головко

А до Вас я, ой матусю, вранці їхав до живої,
А приїхав – чорні двері відчинила вже труна.
Чорні верби нахилились над рясною сивиною
Чорні вишні позбігались,
Чорна плаче далина.

Берізки – Іван Калениченко

Було це в сорок першому весною…
Я був маленьким – навіть не ходив,
Як батько мій якраз перед війною
Край двору ряд берізок посадив.

Неправда, що дерева неживі!.. – Іван Жук

Неправда, що дерева неживі!
Вони лишень на зиму засинають.
І родять, і як матері страждають.
Порізи й рани теж у них в крові.
Неправда, що дерева неживі.