Іван – Паша Ємець

Життя неначе океан,
Бурхливе, неспокійне,
А в нім мотається Іван
За щастям безнадійно.

Метнувсь на південь, північ, схід –
Й там щастя не озвалось;
Зібравсь на захід він в похід,
А що робить лишалось?!

Там він довгенько ще мотавсь,
Був бідний, безробітний,
І вже життям розчарувавсь,
Як усі люди бідні.

І от в один погожий день –
Було то якесь свято –
Пішов у парк. А там людей
Було тоді багато.

Гриміла музика і сміх
Веселий роздавався.
Шукали люди тут утіх –
Іван лиш не сміявся.

Іван поглянув – гурт дівчат.
Одна йому всміхнулась…
Не міг він погляд відірвать –
Вона ж все озиралась.

Хоробрості набравсь Іван
І підійшов до неї,
І всю біду їй розказав
Й як бореться з нею.

Вона всміхнулась й каже так:
«Ти не журись, Іване,
Тут недалеко, в трьох шагах,
Єсть фабрика чудова.

Там працює батько й брат мій,
Людей не вистачає.
Скажи їм, що я просила
Й тебе привітають».

На другий день пішов Іван
На працю влаштувався.
І дивувався собі сам –
Такий випадок стався.

І з того часу наш Іван
Веселий став, сміявся,
І все ту дівчину шукав,
І навіть закохався.

1992

Опубліковано: Ємець Паша. Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії: спогади, поезії. Торонто: Видавництво журналу «Всесміх», 1998. 202 с.

> Паша Ємець