Не словникові холоднини,
Це біль сердець, це потиск рук,
Чуття єдиної родини.
Дзвінка, велична і співуча,
Це мова прадідів, батьків,
Що лине від Дінця до Збруча.
В ній грім Богданових полків,
В ній плин Дніпра, Карпатська варта,
Вона місток через віки,
Який проліг в далеке завтра.
Згорають порохом віки,
Вона ж над нами як Говерла
У всі світи, на всі боки
Лунає: – Люди, я не вмерла.
Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Вип. 3, Для дітей та юнацтва. Полтава : Полтавський літератор, 1997. 128 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар