Опускався пил рудий –
По найкращу наречену
Сам поїхав молодий.
Я ховався у саду
І прощався з білим світом
Через неї, молоду.
Хлопці викуп вимагали…
Раптом двір увесь затих.
Скільки дасть? Багато? Мало?
Гаманець дістав жених…
Витягає по купюрі –
На шампанське, на торти…
Вітер грає в шевелюрі,
Скоса дивляться свати.
Все забрали в молодого –
До копійки, до кінця.
Він недбало на дорогу
Викидає гаманця.
Знову грянули музики.
– Щедрий, біс його побий!
Крізь прищулені повіки
Гордо глянув молодий.
І від вулиці, від дому
Все пустилося в танок,
І назустріч молодому
Молода ступила крок.
І в хвилини ці урочі,
Крізь фати тонку вуаль,
Подивились очі в очі,
Мов крізь сльози, мов крізь даль.
Знав лиш я тоді, весною,
Що немає їй ціни.
Ось чому вона зі мною,
І ростуть у нас сини.
Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Вип. 2. Полтава : Полтавський літератор, 1996. 192 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар