Колись навчала мене мати… – Любов Ольшевська

Колись навчала мене мати,
Як треба жити між людей,
Щоб веселила й рідна хата,
Щоб був жаданим новий день.

У хвилини відчаю – Любов Пічугіна

То в вісімнадцять у принца вірять.
І, не дай боже, простити невірність.
………
Кого чекаєш ти, жінко?
Звідки?
Чого шукаєш в принишклих вікнах?
Уже забула, як дням радіти.
– А де наш тато? – питають діти.

Невже мій сон – це ти?.. – Наталія Дмітрієва

Невже мій сон – це ти?
Не хочу прокидатись.
У самоті не хочу залишатись.
Прошу, не йди…

Клептомахія – Сава Чигирин

Йому (Бортникові) наснилося літо й трамвайне кільце у сосновому лісі на Пролетарці. Він – у першому вагоні біля задніх дверей. Попереду, метрів три, біля прочиненої кватирки, стоїть солдат у х/б. Солдат тримає у руках чималу жабу, десь із кицьку завбільшки. Тримаючи її обома руками за боки – жаба якась несправжня, м’яка – він виставляє її у кватирку, викидає. Все се вранці, ясне сонечко ззовні, кольори веселі: червоні, зелені та жовті.

Ніхто не почує – Богдана Коваленко

віршовидіння темне
розвèрзлося наді мною

нирка неба простуджена
дихає прóвісню

Монолог матері – Любов Пічугіна

Варварі Трохимівні Синько присвячую.

Було у мене четверо синів.
Чотири соколи – чотири сини.
Давно по них вітри відголосили,
Давно відплакала та пам’ятна весна,
А я одна…

День загубивсь в осіннім різноквітті… – Іван Калениченко

День загубивсь в осіннім різноквітті.
Тривожно птаха пробує крило.
Душа аж скімлить – одиноко в світі,
Ще з нею отакого не було…