Хтось косу клепає,
А дівчина боса
У трави ступає.
Густі та духмяні,
А в дівчини щоки
Пругкі та рум’яні.
А ніженьки спілі,
Ой-ой, як відкриті! –
Щоб платтячку білому
В росі не змокріти.
Ступа обережно,
Так звабно й грайливо,
Струнка, як береза,
Мов квітка, вродлива!..
…На тому, ген, боці
Косу не клепають,
Бо дівчина боса
У роси ступає…
Опубліковано: Кременчук літературний : альманах. Вип. 2. Полтава : Полтавський літератор, 1996. 192 с. (С. 119)
Немає коментарів:
Дописати коментар