Дощ – Світлана Яненко

Дощ б’є у шибку, тихо шелестить,
Важкі краплини падають додолу.
А серце мовчки плаче і болить
Так довго-довго й тяжко, як ніколи.

Стікають краплі, мокрі і німі,

Чекають вітру і тремтять від згуби.
Їх пестять руки і вуста мої,
Вони цілують дощ в холодні губи.
До шибки стиха тулиться щока;
Краплини й сльози котяться додолу,
Моя щока, як дощ, когось шука,
Моя щока, як дощ, сумує знову.
Дощ б’є у шибку, тихо шелестить,
Важкі краплини падають додолу.
Сльозина тепла сіється й бринить
За тим, що не вертається ніколи!

Не пізніше 2014

Джерело: сайт «Скарбничка вчителя-філолога Яненко Світлани Миколаївни»

> Світлана Яненко