кісточка, жди
поки виясниться
разом із вéснами
вийде дихати в небо
проводити дерева у поле
гнати корів
ти мене вдíла
вивела
в сояшне світло
за руку вчити як
класти картоплю в
ямку і притоптувати
правою ніжкою
слідом за тобою
і не згубитись
на ранок в гущавинках
зéлені
і сховатись у вікні
твого обличчя
і глядіти за кожною
фазою твого місяця
я думаю що
не достатньо була
хорошою
моя чорна сунице смутку,
хочу щоб ти навчила мене
як сапáти землю
бо ж
дятли нам стукають
в груди,
і я не змирюся.
ми накопали вже стільки
тих грядок сліз!
хто їх полюбить?
хочу
показувати
яка я можу бути
ніжна
та вірш цей
нині єдина ніжність
яку немає
із ким
ділити.
2025
Текст наданий авторкою.
Немає коментарів:
Дописати коментар