Пісня про Василенкове поле – Любов Пічугіна

Посміхається сонце, вітер трави колише.
Тиша й спокій навкруг. І буяє весна.
І немов не було
Ні боїв, ні кривавих світанків,
Та стоїть обеліск.
А це значить – була тут війна.

Сонце всіх циганів – Сава Чигирин

безповоротно й швидкоплинно
вилазе сонце всіх циганів
щоб той, хто прагне під малину
не назбирав, бува, каштанів

Лірика – Сава Чигирин

певна одноманітність,
одноосібність,
одноокість
якась однослівність

Літо – Світлана Яненко

Як люблю я тепле літо,
Сонце, річку, трави, гай,
Жито в полі, гарні квіти,
Як співає водограй.

Сонце аж там – Сава Чигирин

Тільки-но я змів
З Джа-Будди увесь сніг
Щойно здмухнув
Увесь літній бруд
Вітер став над нами південний
Шорхкий зі скалками чисто портвейн

День загубивсь в осіннім різноквітті… – Іван Калениченко

День загубивсь в осіннім різноквітті.
Тривожно птаха пробує крило.
Душа аж скімлить – одиноко в світі,
Ще з нею отакого не було…

Лебедята – Паша Ємець

Погожий весняний був ранок,
Туман ще окутував ліс,
Прокинулись мешканці лісу,
Їх голос міцнішав і ріс.

Уже відміряв серпень діловито… – Іван Калениченко

Уже відміряв серпень діловито
Останні метри літа і тепла,
Проміння сонця – ніби через сито –
Крізь прохололі хмари посила.

Вересень – Іван Калениченко

Все як учора: сонце угорі,
Зелений сад – тіль де-не-де жовтинка,
Лише дітей все більше у дворі,
Та вже пожухла в полі материнка.

Липень – Іван Калениченко

Липень… 

         Липи у повнім цвіту.
Пахощам місця 

         замало в повітрі.
Бджоли меди 

         золоті несуть,
Промені сонця – 

         як струни на вітрі…

Вечір – Іван Калениченко

За вершок сокорини
Сонце знов зачепилось,
Мов проколота куля,
До землі опустилось.

Відшуміла весна у кронах… – Іван Калениченко

Відшуміла весна у кронах,
Спочиває на срібних росах,
І вистрілює сонце промені
На траву у гінких покосах.