ГУЛАГ – Паша Ємець

Знову осінь, дивна осінь
І в природі, і в душі.
Тільки вітер стоголосий
Шепче: «Йди, та не спіши».

Мене доля скрізь носила:
Була Північ, Казахстан,
І вона мене навчила
Відрізнять добро й обман.

Скільки там людського горя,
Той Гулаг всмоктав в собі!
Й зараз мозок мій не зборе
Все, що бачилось тоді.

Відчувалося, що ніби
Ти розп’ятий на хресті,
Що на землю впало небо
І погасли всі світи.

І здавалось з ції ночі
Ти не вилізеш ніяк,
Що отут закриєш очі –
Й захоронений сяк-так.

Але доля захотіла
Й вивела із темноти.
Я в Америку прибула
І ходжу тут між людьми.

Та тавро того Гулагу
Вже не вирвати з душі:
Воно рветься на увагу,
Як його ти не души.

1997

Опубліковано: Ємець Паша. Дорогою терпіння. Від Сибіру до Каліфорнії: спогади, поезії. Торонто: Видавництво журналу «Всесміх», 1998. 202 с. (С. 82-83)

> Паша Ємець