А доля знову завела до Вас… – Любов Пічугіна

…А доля знову завела до Вас.
Ми знов говорим, слухаю поради.
І вкотре мрію: обманіть, хоч раз,
Що ніби й Ви мені хоч трішки раді.

Ти давно вже пішла за межу… – Любов Ольшевська

Ти давно вже пішла за межу,
Де пітьма, причаївшись у тиші,
Вічний сон твій журливо колише.
Я ж земну тебе в серце ношу.

Ще віднайду тебе… – Любов Пічугіна

Ще віднайду тебе
у заметілях днів,
Ще затривожать серце твої кроки,
Іще зупиним посивілі роки,
Ти лиш надію не згаси в мені.

У вересні було… – Іван Калениченко

У вересні було…
Осінні хмари розгойдали небо.
З’явилась ти – і сонця вже не треба –
Усе цвіло…

Скаламутились дні… – Іван Калениченко

Скаламутились дні,
Враз дощами запнулося небо,
Заховалося сонце
У мокрий, із хмари, мішок.

Не проб’ється тепло,
І дерева зігнулись на вітрі.
Хижо осінь підкралась
У літо і в серце моє.

Ностальгія – Любов Ольшевська

Рідний дім залишається в серці,

Як далеко від нього не йди.

Г. Чубач

Я так давно вже не була в селі –
Там, де колись ходили ноги босі
По сонцем обцілованій землі,
У тім дворі, де нині плаче осінь.

Вже стоять дерева безсоромно голі… – Іван Калениченко

Вже стоять дерева
            безсоромно голі,
Доживає листя
            сонно на траві,
Зустріча людину
            перекотиполе,
А останні квіти –
            ледь живі.

Спливли канікули за літо… – Іван Калениченко

Спливли канікули за літо,
Знедолено жовтіє лист,
Стоїть берізонька над світом
В своєму кращому з намист.

Нарешті випав перший сніг… – Клавдія Теряник

Нарешті випав перший сніг,
І сумувати вже несила,
Душа виходить, сніг просила.
Щоб впав на осені поріг.

Осінь – Валентина Францевич

Хмари дикими стали,
легко мчать над степами,
пухким снігом, дощами
землю сіють святу.

Разом з тобою – Іван Богаєвський

Над ставом схилилися віти вербові
І серпень за обрій по стернях пішов.
Горить, ніби ватра, калина в діброві,
Мов наша незраджена й вірна любов.

Осінній мотив – Іван Богаєвський

Розсипаються, мов коси,
Багрянцем розшиті дні.
Накупавшись в теплих росах,
Бродить птах в озимині.

Рушник – Петро Артеменко

Вишитий шовком шумує рушник –
То позолочена осінь:
Журні ключі журавлині летять,
Крижень шукає, де просинь.

Так свято вірила в любов… – Любов Пічугіна

Так свято вірила в любов!
Так вірила, що навіть дивно.
Роками мрією жила,
Що десь він є, отой єдиний.

Осені – Любов Пічугіна

Заплети у коси
Ти стобарвне листя.
Одягнись святково
В золоте намисто.

Трава – Віктор Гудим

Ти припадала до ніг, додолу,
Ти вистилала в яру подоли –
Одно молила: залиш у полі,
Де синя просинь на видноколі.

Осіннє – Любов Пічугіна

Все правильно. Всьому свій день і час.
Все справедливо. Так і мусить бути:
За святами приходять будні.
Хай це нітрохи не бентежить нас.

Чай – Сава Чигирин

…вересня.

Здається, сонячно сьогодні не буде. Ще з учора електрика не з’являється. За вітром несе хмари з півдню. Теплий, чи шо, вітер?

Шерстяний Лемур сидить у мене на колінах й бурумсчить. Нема струму, та дощ є, і теж зі вчора. Але, як тут лишалася кава на одного, і коліщатко сухого спирту – то я нагрів собі ту каву, та все одно це замало для розігріву. Надворі ще пронизливіше, не хочу туди, але треба. Є парасоль. Вчора, коли заходив від озера крізь арку, небо двічі одповіло безгучним спалахом. Хмари досі летять. Година зараз десята, хвилин із двадцять, тільки-но проїхала собака вранішня. Порив вітру стрімкого. Дощ застукотів чутно. Гриби цього сезону ростуть дуже. Виступатиму в комедії під парасолем. Після ліфчика парасоль – найхимерніший, найпотворніший, найкумедніший витвір вікторіанської уяви.

Додому – Любов Пічугіна

Коли відчую в серці тихий щем,
До вуст несміло доторкнеться втома,
Немов на сповідь, полечу додому,
Де завжди пахне літом і дощем.

ГУЛАГ – Паша Ємець

Знову осінь, дивна осінь
І в природі, і в душі.
Тільки вітер стоголосий
Шепче: «Йди, та не спіши».