Материнське – Любов Пічугіна

Спішать роки. Життя – мов житнє поле.
Впаде зерно, заколоситься цвіт.
Благословенна материнська доля –
Синів ростити й відпускати в світ,

Ниткою виводила про палку любов… – Світлана Яненко

Ниткою виводила про палку любов.
Кожен хрестик пестила кольором дібров.
Мальви посадила в ряд на полотні,
Вишивала серцем лагідні пісні.

Ми народились в час, коли наш край… – Любов Ольшевська

Ми народились в час, коли наш край
Від зла війни залікувавши рани,
Піднявсь з руїн, щоб зорями добра
Розквітнуть знов над злигоднів горами.

Україні – Любов Пічугіна

Люблю тебе, мою єдину в світі.
Які б слова знайти про це.
В моїй уяві – ти Мадонна світла
Із праслов’янським лагідним лицем.

Яка в кого доля – ніхто не вгадає… – Іван Калениченко

Яка в кого доля – 

         ніхто не вгадає…
Де слалась стежина – 

         взялось бур’янами.

Зозуля – Всеволод Кулішов

Ти розбуди, зозуленько, мене,
Ще як туман вкриває стиглі роси,
Ще як з Дніпра і вітер не війне,
І не розчеше верб зважніли коси,
Коли і хто, розплівши сніп волось,
Відчувши щем солодкої знемоги,
Вночі назвав зозулею когось,
Зозулин цвіт роняючи під ноги?

Брат – Любов Ольшевська

Він молодий, стрункий і кароокий,
Ще й чорні брови в нього напоказ –
Зрослись на переніссі ненароком,
Мов крила птаха, що злетять ураз.