Ідуть дощі – Любов Пічугіна

Ідуть дощі, немов прорвалось небо.
– Та скільки ж можна? – журяться усі.
– Пора косить, жнива б почати треба, –
Похмуро кине комбайнер-сусід.

Пшениця колос важко гне додолу,

А з неба ллє. Чи скінчиться колись?
Уже комбайнів зачекалось поле,
Та йдуть дощі, неначе найнялись.
Одвічний клопіт в серці хлібороба:
Ідуть дощі, а треба йти жнивам.
І цим турботам не кінчитись зроду.
Легкого хліба справді не бува…

Опубліковано: Пічугіна Л. Тепло долонь. Полтава : Полтавський літератор, 1994. 34 с. (С. 12)