Батуринські руїни – Мусій Кононенко

Пливе опівночі на Сеймом рікою
Замислений місяць високо,
Бліде його чоло тугою, журбою
Пронизане дуже глибоко.

Він кидає погляд з високого стану
На чорні, облупані стіни:
Були тії стіни будинком гетьману,
А нині – сумливі руїни.

В руїнах чорніють, як марища очі,
Високії вікна та двері;
За вікнами пугач пугука що-ночі,
Неначе на власній квартирі.

І страшно, і сумно ті згуки лунають,
Далеко їх чути з будинка;
В Батурині ними малечу лякають,
Коли вередує дитинка.

І місяць засяяв у стелю діраву,
Горорізбу став озирати,
Послав і до груби пасмину яскраву
На вибитих кахлях блищати.

Освічує місяць високі руїни,
А Сейм шепотить над горами:
«Гей, де ви? Вставайте, батьки України,
Сумує будинок за вами!»

Опубліковано:

• Акорди: Антологія української лірики від смерти Шевченка [Текст] / уложив І. Я. Франко ; худож. Ю. Панькевич. Львів : [б.в.], 1903. 316 с. (С. 161)
• Шляхом волі : [збірник]. Київ; Ляйпціг: Українська накладня, 1918. 96 c. (Нова бібліотечка ; ч. 1). (с. 43)
• Струни : антологія української поезії від найдавніших до нинішніх часів. Частина ІІ / влаштував Б. Лепкий. Берлін: Українське слово: Українська народна бібліотека, 1922. 296 с. (С. 81)

Вірш на сторінці альманаху «Струни» (1922)

> Мусій Кононенко