Пам’яті В. Минченка
Пішов з життя отой, що душу щиру
Відкрив мені для радості й тепла
Давним-давно, коли летіло в вирій
Веселе птаство з нашого села.
А він стояв розгублений, без слів.
Йому махнула байдуже рукою,
Й мій слід пропав, снігами забілів.
Не склалась в нього доля – не судилось,
І збайдужіла щирая душа.
В туманах сивих радість похилилась
Під небом ще палаючих стожар.
Він не пішов би в вічність так неждано,
Якби його розрадив хтось, спинив…
А може, в тім, що серце сум гойдало,
Й моєї є краплиночка вини.
Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с. (с. 17)
Немає коментарів:
Дописати коментар