Чарівниця – Іван Плахотник

   Із безлічі вражень босоногого дитинства моя пам’ять до цього часу зберігає спогади про нашу першу зустріч, коли ми познайомились. В цю першу зустріч, як і потім, ти говорила, а я слухав і мовчав. Поступово я навчився читати те, що ти таїла в собі. В перші наші зустрічі була ти ще маленькою, в простенькому, але яскравому вбранні з загадковими візерунками.

   Йшли роки, спливали водою. Я підростав, мужнів. Поступово і ти мужніла, серйознішала, і риси твої ставали строгими, змінювалося твоє вбрання. Але незмінними залишались твоя доброта і щирість, з якою ти віддавала тепло своєї душі. За це я покохав тебе, моя чарівнице. А ти, відгадуючи мої почуття, завжди виконувала найпримхливіші свої бажання.

   Бувало, холодними зимовими вечорами ти брала ніжно-ніжно мене за руку і вела в далекі подорожі, в казкові, невідомі краї. Такі мандрівки були для мене надзвичайно захоплюючі. Часто-густо нам траплялись цікаві несподіванки. Інколи ставало навіть страшно, але ти була поруч, і боязнь відступала. Здається, немає такого куточка, куди б ти не водила мене. Я подорожував разом з Миклухо-Маклаєм, жив разом з папуасами, стрімко злітав на Місяць в незвичайному повітряному кораблі з героями Жюля Верна, захоплювався мужністю радянських солдатів в творах Костянтина Сімонова, Олеся Гончара, любив і ненавидів…
   Мені ніколи не забути тих щасливих хвилин, коли ми під чарівну мелодію пробудження стрічали світанок. Я і тепер радий кожній нашій зустрічі, вірніше, не уявляю собі життя без них. Ти стала моїм вірним другом і надійною опорою в житті. Завдяки тобі я набрався мужності, сили волі, сміливості. Ти наповнювала моє серце щастям, сонцем, життєдайністю. Ти навчила мене відрізняти добро від зла, бути чесним і правдивим, любити людей і шанувати їх працю, і я з гордістю і любов’ю вимовляю твоє ім’я, моя любо Книго.

Опубліковано: Плахотник І. Чарівниця // Кременчуцька зоря. 1970. 13 черв. № 69 (11038). С. 4.