Каменярі комуни – Ярослав Вечеренко

Без сонця немає життя.
Без води немає жита.
Без вітру немає саду.
Без каменю немає будов.

   Камінь, з якого витесані мавзолей Володимиру Іллічу Леніну в Москві і монумент Невідомому солдату в Києві; камінь, з якого споруджені пам’ятники Олександру Пушкіну в Одесі і Тарасу Шевченку в Харкові; камінь, з якого піднято у високості монумент Слави в моїй тополиній Полтаві і величавий меморіальний комплекс захисникам Ленінграда.

   Камінь-граніт нагадує мені сльозу осиротілої матері в часи лиховісної навали фашистських вандалів.
   Камінь нагадує мені непохитну рішучість бійця і суворість простої солдатської шинелі.
   Камінь нагадує мені море-океан, невгамовний у своєму неспокої і грізний у своїй незборимості, глибинно-незмірний, як розум, сила і воля народу, прозоро-чистий, як його помисли і правда.
   Гранітний камінь – натхненна поема міст оновлених і незмовкна пісня сіл нових.
   Я славлю справжніх богатирів, що повсякдень із підземних глибин піднімають камінь на-гора, їх залізну волю і напругу мускулястих рук.
   Моє щиросердне слово про людей скромної професії, котрі видобувають дорогоцінний камінь для фундаментів будівель і споруд, близьких і далеких доріг, для пам’ятників нашого буття.
   Благоговію перед вашими зусиллями, майстри високих справ, творці народного безсмертя, бо твердість ваша – гранітові зрідні.
   Ви видобуваєте камінь-граніт, з котрого вже сьогодні вінчуємо урочисті закладини споруд нового, небаченого в історії звабливого завтра, заповіданого любимим Іллічем.
   Ім’я вам, друзі, –
   каменярі комуни.

Опубліковано: Вечеренко Я. Каменярі комуни // Кременчуцька зоря. 1969. 13 груд. № 147 (10962). С. 4.

Ця публікації розміщена виключно в наукових (краєзнавчих) цілях (з метою створення максимально репрезентативної бази локальної літератури Полтавщини, яка б давала об’єктивне уявлення про місцевий літературний процес), тому не може бути розцінена як пропаганда комуністичного тоталітарного режиму, який, безперечно, є великим лихом.