На новий 1917 рік – Мусій Кононенко

І знову новий рік іде,
І знову думка будить:
Куди він нас усіх веде?
Кого приспить? Кого розбудить?

Багато вже пережили
І дум важких, і сліз, і горя,
Багато крові пролили
І опинились серед моря...

Де ж берег той? Його нема,
Клекоче скрізь безодня злюща,
А на поверхні нас трима
Одна надія невмируща.

«Борись», шепоче нам у душі,
Напруживши, як струни, жили,
І потопаємо ми в тиші,
Утративши останні сили.

Невже ж бо й далі буде так?
Де берег наш, і де спасіння?
Чи кріпкий, чи міцний маяк,
Що збудували ми з терпіння?

А боротьба іде, кипить,
Вона не визнає одчаю...
І знов з надією в цю мить
Тебе я, новий рік, стрічаю.

31 грудня 1916 р.

Опубліковано: Кононенко М. Хвилі, Книга І. Полтава, 1917–1918.

> Мусій Кононенко