Батькові журавлі – Іван Калениченко

1

В житті у батька не було простою,
Бо він увесь, як кажуть, від землі.
І трудовою ранньою весною
Стрічав у полі перших журавлів.

Навчав і нас, як гамувати втому,
Бо Савчин дьоготь знали ми почім.
Пройшов по бездоріжжю фронтовому
З гвинтівкою на раненім плечі.

Коса у нього піснею дзвеніла,
З-під ніг покоси бігли в далину.
Був молодим – усе в руках «горіло».
Та час на осінь поміняв весну…

Мій батько був людиною простою –
Про це вам скаже кожен у селі.
Як зацвітають скрізь садки весною –
За ним, як діти, плачуть журавлі.

2
Усе життя трудився рядовим.
Уже літа зозуля відкувала…
Укотре біла непогода зим
Стежки до нього поперемітала.

А з неба голубого стільки літ
Травневе сонце зігріва дороги…
Солдатом обійшов весь білий світ,
Завоював нам правду Перемоги.

Мовчить гармошка – пам’ять для синів,
Убита горем, як голубка, мати.
Його несли над полум’ям садків,
І плакала шибками наша хата…

3
Зажурилось село, враз постаріла мати.
До могили стежки і вночі віднайду.
Зустрічайте мене – я прийду до вас, тату,
І сьогодні, і завтра, й позавтра прийду.

Подивлюся на світ молодими очима,
Босоноге дитинство згадаю своє.
Не збагну, скільки літ пролягло за плечима…
За туманами час, наче дим, розтає.

Та дарма, що літа даленіють в тумані –
День травневий мені нагада ту весну…
Знову прийдуть, як сон, ці тривоги незвані
І, наповнивши дні, відлетять в далину…

Опубліковано: Калениченко І. Долоні подорожника : Лірика і гумор. Київ : Радянський письменник, 1990. 94 с.