Надія, Віра і Любов – Любов Ольшевська

З мого далекого дитинства,
Змахнувши білими крильми,
Летить до мене згадка-птиця
Посеред довгої зими.

В старенькій хаті, під горою,
На чільнім місці бачу знов
Знайомі образи. Їх троє:
Надія, Віра і Любов.

В дешевій рамці – білолиці
І кароокі, й молоді,
Були зі мною ті сестриці
Колись у радості й біді.

Вони, мов янголи небесні,
Очима добрими з стіни
Мої плекали зими й весни
І стерегли рожеві сни.

Я задивлялася подовгу
В очей магічну глибину,
На схожі риси, коси довгі,
На їхню вроду неземну.

І сподівалася на щастя,
Йдучи у юність гомінку.
Ті дні, мов коники гривасті,
Промчали з вітром на скаку.

З любов’ю в серці сію й жну я,
І вірю в заповідь добра,
Себе надією гартую,
Стежину топчучи в тернах.

Не забуваю тої хати,
Де дух дитинства, рідна кров,
Де трьох богів шанують свято –
Надію, Віру і Любов.

Опубліковано: Ольшевська Л. Мелодія добра. Велика Багачка: Великобагачанська районна друкарня, 2000. 67 с.

> Любов Ольшевська